Чи заслужив наглядач на такі муки? Чи заслужило його ім'я переходити з уст в уста як ім'я здирника бідняків, того, хто нажився з благодійних багатств предків, які призначалися на розраду старим і немічним? Чи заслужив містер Гардінг стати посміховиськом для преси, уособленням гнобителя, зразковим втіленням жадоби англіканської церкви? Чи можна сказати, що він розграбував старців, яких так щиро й ніжно любив усім серцем? Година за годиною спливали, а наглядач неспішно ходив під величавими липами, прокручуючи ці похмурі думки в голові. Тоді наглядач твердо вирішив, що треба зробити якийсь великий хід, який врятує його від такої жахливої долі. Архідиякон, тим часом вдовольнивши розум і заспокоївши душу, пішов займатися своїми справами. Перекинувся словом з містером Чедвіком, а потім, як і очікував, знайшов у батьковій бібліотеці заяву і написав старцям коротку відповідь, у якій порадив не просити відшкодувань за зло, яке їм ніхто не вчинив, а краще подякувати за велику ласку. Коли єпископ підписав його відповідь, архідиякон сів у брогам і повернувся додому до місіс Ґрентлі, до Пламстедської резиденції.
Розділ 6. Чаювання в наглядача
Після болісних роздумів містер Гардінг міг ухвалити тільки одне-єдине рішення. Наглядач твердо постановив собі не ображатися і не обертати питання на сварку ні з Болдом, ні зі старцями. Для закріплення цього рішення він того самого дня власноруч написав містеру Болду листа із запрошенням познайомитися з кількома його друзями і послухати музику ввечері наступного тижня. Містер Гардінг був у такому настрої, що якби не обіцянка Елеонорі провести цей вечір, він би не влаштовував ніяких розваг, але вже пообіцяв і написав кілька запрошень. Коли Елеонора завела з батьком розмову на цю тему, вона була рада почути таке:
— Ой, а я ще й про Болда згадав, тому й подумав, що сам напишу йому листа, а ти напиши його сестрі.
Мері Болд була старшою за брата — на час нашої історії їй трохи перевалило за тридцять. Страшком ту молоду жінку не назвеш, але й вродою вона не сяяла. Найбільшою її чеснотою був добрий характер. Вона не була вельми кмітлива чи жвава, та й братового завзяття їй явно бракувало, але керувалася високими принципами хорошого і поганого. Характером була м'яка, а вад у неї було менше від чеснот. Ті, хто знав Мері Болд лише побіжно, не мали пристойної думки про неї, але ті, хто вже довго був з нею знайомий, любили її, і що довше були знайомі, то дужче любили. Серед найбільш приязних знайомих була й Елеонора Гардінг. І хоча Елеонора ніколи щиро не розмовляла з Мері про її брата, обидві розуміли, що кожна з них відчуває до хлопця. Брат і сестра якраз сиділи разом, коли їм принесли пару листів.
— Дивина, — мовила Мері. — Навіщо їм надсилати два запрошення? Якщо вже навіть містер Гардінг вдарився в моду, то світ точно зміниться.
Джон одразу ж зрозумів миротворчу природу і намір того запрошення. Але Болд, на відміну від містера Гардінга, не міг легковажити справою. Пригнобленому набагато легше виявляти щедрість, аніж гнобителю. Джон Болд не міг собі дозволити піти на вечір наглядача. Ніколи раніше хлопець не кохав Елеонору так сильно, ніколи раніше не відчував такого сильного бажання взяти її собі за дружину, тільки зараз, коли на горизонті з'явилося стільки перешкод. І все ж розчищати ті перешкоди взявся, як видно, її батько, а проте Болд не міг з'являтися до дому містера Гардінга як справжній друг.
Поки Болд сидів і міркував над листом у своїх руках, сестра чекала на його рішення.
— Ну, — сказала вона, — гадаю, тоді нам треба написати окремі відповіді і сказати, що обоє будемо раді прийти.
— Ти, Мері, йди, звісно, — відповів Джон, на що сестра радо згодилася. — Я не можу, — із серйозним і похмурим поглядом провадив далі він. — Я би дуже хотів, усім серцем хотів би.
— Тоді чому ні, Джоне? — Мері ще не знала про щойно виявлену несправедливість, яку взявся реформовувати її брат. Принаймні не чула нічого, що пов'язувало б ту справу з братовим ім'ям.
Джон сидів і думав та зрештою вирішив, що краще їй все одразу розповісти: рано чи пізно це доведеться зробити.