Містер Гардінг не мав звички судити про людей в неприємному світлі, а тим паче власну доньку, яку любив понад усе на світі. Та зараз його судження щодо неї були помилковими. Наглядач знав, що Елеонора кохає Джона Болда, він повністю схвалював її приязнь. День минав за днем, а містер Гардінг міркував про них усе більше і, як люблячий батько, дбайливо намагався розкласти все в голові так, аби доньчине серце не довелося приносити в жертву суперечці, яка найімовірніше спалахне між ним і Болдом. Тепер, коли Елеонора вперше заговорила з ним на цю тему, очевидно, батько думав більше про доньку, а не про себе, про те, що вона переймається якимись своїми клопотами, а не його.
Батько якусь хвильку стояв і мовчав, поки вона дивилася йому в очі, а потім поцілував доньку в чоло і посадив на диван.
— Скажи мені, Неллі, — мовив наглядач (Неллі він називав доньку лише тоді, коли був у найлагіднішому, найподатливішому, наймилішому настрої, а зараз саме такий лагідний настрій у нього був), — скажи мені, Неллі, містер Болд тобі дуже сильно… подобається?
Це запитання заскочило Елеонору зненацька. Не беруся казати, що вона розгубилася й забула про своє кохання до Джона Болда, бо принаймні в розмові з Мері точно все пам'ятала, їй краялося серце від думки, що чоловік, у коханні до якого вона не могла не зізнатися навіть собі, яким так пишалася, що цей чоловік може піти проти її батька і занапастити його. Її гонор почувався скривдженим від того, що приязнь Болда до неї не стримала його в цій справі. Якби йому справді не було байдуже до неї, він би не ризикував коханням так нахабно. Та найбільше Елеонора боялася за батька, тож коли вона заговорила про загрозу, то мала на увазі загрозу для нього, а не для себе.
Тому таке запитання стало для неї несподіваним.
— Чи подобається він мені, тату?
— Так, Неллі. Він тобі подобається? А чому б не подобався? Та це якесь вбоге слово… Ти його кохаєш?
Елеонора, не вириваючись з батькових обіймів, мовчки сіла. Вона аж ніяк не готувалася виголошувати зізнання в почуттях, а хотіла радше вилаяти Джона Болда і те саме почути від батька.
— Нумо, люба. Знімімо цей тягар зі своїх сердець. Розкажи мені, що тебе тривожить, а я розкажу, що тривожить мене і богадільню.
Містер Гардінг одразу ж, не чекаючи на відповідь, як зумів розповів доньці про звинувачення, які йому висувають через заповіт Гірама, про вимоги старців, про сильні і слабкі сторони своєї позиції, про позицію Болда і курс, який він візьме собі на майбутнє. Поступово наглядач без додаткових питань почав розмову про кохання Елеонори, мовляв, кохання — це те почуття, яке він у жодний спосіб не може засуджувати. Містер Гардінг вибачився за Болда, перепросив за його вчинки, ба більше, похвалив його за завзяття і наміри, звернув увагу на його чесноти і навіть словом не обмовився про вади. Потім, пригадавши доньці, що година вже пізня, і заспокоївши її так, як навряд міг заспокоїти себе, наглядач відправив її спати з повними сліз очима і звеселілим серцем.
Коли наступного ранку містер Гардінг зустрів доньку за сніданком, вони більше не обговорювали справу й навіть не зачіпали цієї теми впродовж ще кількох днів. Невдовзі після вечірки до богадільні прийшла Мері Болд, але в приймальні було надто людно, тож вона нічого й не сказала про брата. Наступного дня Джон Болд зустрівся з міс Гардінг на тихій, понурій стежині в затінку двору. Йому дуже кортіло зустрітися з нею, але не хотілося приходити до дому наглядача, тому довелося підстерегти, коли дівчина гулятиме наодинці.
— Сестра розповіла, — квапливо почав він свою заготовлену промову, — сестра розповіла, що у вас була весела вечірка. Мені дуже шкода, що я не зміг прийти.
— Нам усім дуже шкода, — величаво спокійно відповіла Елеонора.
— Я певен, міс Гардінг, що зараз ви вже розумієте чому… — тут Болд завагався, щось пробубонів, затнувся і знову почав своє пояснення, тільки щоб знову затнутися.
Елеонора навіть не думала якось йому допомагати.
— Хіба сестра не пояснила вам, міс Гардінг?
— Прошу, не вибачайтеся, містере Болде. Я певна, що батько завжди буде радий побачити вас, якщо ви самі забажаєте приходити до нас, як раніше. Його почуття ніяк не змінилися. Ви ж, ясна річ, самі можете розсудити свої погляди.
— Ваш батько — найдобріша і найщиріша людина, таким він був завжди, але ви, міс Гардінг… сподіваюся, ви не будете мене засуджувати, бо…
— Містере Болде, в одному можете не сумніватися: я завжди вважатиму батька правим, а тих, хто буде проти нього, — неправими. Якщо ті, хто його не знають, стають проти нього, я поблажливо вважаю, що вони неправі через свої помилкові судження. Та якщо на нього будуть нападати ті, хто мав би його знати, любити і шанувати, то про них я буду іншої думки.