Елеонора зробила глибокий реверанс і полинула собі далі, облишивши свого коханого яким собі хочете, але аж ніяк не щасливим.
Розділ 7. «Юпітер»
Хоча з Джоном Болдом Елеонора розпрощалася з високо піднятою головою, не варто гадати, що всередині вона була така сама весела, як ззовні. Найперше вона відчувала природну нехіть втратити коханого, а ще вона сама, попри позірну впевненість, сумнівалася у своїй правоті. Батько казав їй, казав не раз, що Болд не робить нічого несправедливого чи нешляхетного. Тоді навіщо дівчині дорікати йому, навіщо цуратися його, якщо сама не зможе зносити таку втрату? Але така вже людська вдача, а особливо вдача дівоча.
Коли вона йшла від нього в затінку в'язів, її погляд, голос, кожен рух і жест тіла видавали почуття її серця. Вона ладна була віддати все на світі за можливість взяти Болда за руку, порозумітися з ним, переконати його, вмовити його, відрадити його від того задуму, ладна була вдатися до найпотужнішої жіночої зброї, собою врятувати свого батька, але на заваді стала власна гордість, тож вона пішла від коханого без милого погляду, без доброго слова.
Якби Болд дивився збоку на якусь іншу пару закоханих, він би зрозумів усе так само чітко, як ми, але у власних любовних справах чоловікам туманиться зір. Кажуть, що боязке серце нізащо не завоює прекрасну леді. Чоловічі серця такі боязкі, що я не можу начудуватися, як прекрасні леді стають завойованими! Якби не їхня ласка, вміння розгледіти слабкість нашої відваги і час від часу спуститися з висоти своїх уявних мурів, якби не їхня допомога у завданні поразки самим собі, вони б так і втікали неподоланими, неушкодженими, звільнялися б від поривів плоті, а може, й серця.
Бідолаха Болд відступив і занепав духом. Йому здавалося, що коли він не згодиться облишити завдання, якому присвятив себе і облишити яке буде не так і просто, то його доля з Елеонорою Гардінг приречена на невдачу. Та що вдієш, коли за справу вже взялись адвокати, коли вона набула сякого-такого розголосу. А до того ж як може така благородна Елеонора Гардінг по-справжньому закохатися в того, хто знехтував своїм же обов'язком! Чи продасть вона свою приязнь в обмін на його самоповагу?
Що стосується справи реформування богадільні, Болд не мав причин журитися своїм успіхом. Весь Барчестер стояв на вухах. Єпископ, архідиякон, наглядач, управитель і ще кілька сановників збирали щоденні наради, обговорювали свою тактику й готувалися до великого наступу. Звернулися й до сера Абрагама Гепгазерда, але поки що той не відповів. Йому відправили копії заповіту Гірама, копії журналів наглядача, копії договорів з орендарями, копії всього, що тільки можна й не можна скопіювати. Справа почала набирати неабиякого розмаху. Та що найважливіше, про неї написали у щоденній газеті «Юпітер». Коли розгорталася справа Сент-Кросу, одна з перших шпальт того всемогутнього народного глашатая вразила таким повідомленням: «Ще одна справа меншого розмаху, але подібна по суті, ймовірно, невдовзі сколихне громадськість. Нам повідомили, що наглядач і керівник старої богадільні при Барчестерському соборі отримує у двадцять п'ять разів більші річні виплати, ніж ті, які належать йому за заповітом засновника, тоді як сума благодійних витрат так і залишилася незмінною. Інакше кажучи, справжні спадкоємці волі засновника не отримували жодних вигод від здорожчання вартості володінь упродовж останніх п'яти століть, бо їх привласнював собі так званий наглядач. Важко уявити собі більшу несправедливість. Не треба казати, що якісь шість, дев'ять чи дванадцять старців отримують стільки благ, скільки їм треба. На яких підставах, моральних чи Божих, традиційних чи законних, базується право наглядача отримувати більші виплати просто так? Задоволення потреб цих старців, якщо вони справді задоволені, не дає йому привілею на ці багатства! Коли той наглядач простягає свою широку церковну долоню за грошима десятка ревних священників, чи запитує він себе, за яку службу йому така винагорода? Чи думала його совість про те, чи має він право на такі виплати? А чи таке питання взагалі не поставало в його голові, і сам наглядач не замислювався, що впродовж багатьох років отримував і ще впродовж років буде отримувати, якщо Бог подасть, плоди благочестивої праці минулих поколінь, і йому байдуже на правомірність цих діянь і на несправедливість щодо ближніх! Мусимо висловити думку, що таку духовну байдужість неможливо виявити ніде інде, окрім як в англіканській церкві, окрім як серед її священників».