Я зараз дам читачам змогу уявити настрій містера Гардінга після прочитання цієї статті. Кажуть, що «Юпітер» розходиться числом у сорок тисяч примірників щодня, а кожен примірник прочитає щонайменше п'ять людей. Двісті тисяч читачів дізнаються про обвинувачення в бік наглядача. Двісті тисяч сердець сповняться злобою до захланної несправедливості, до нахабного пограбування, яке наглядач вчинив у Барчестерській богадільні! І як йому на таке відповісти? Як зможе він вивернути душу перед цим натовпом, перед тисячами, перед освіченими, витонченими, обдарованими співгромадянами? Як довести, що він не грабіжник, не ледачий, зажерливий священник, який тільки золота й хоче, а простий, скромний отець, який невинно взяв те, що йому невинно запропонували?
— Напишіть у «Юпітер», — порадив єпископ.
— Так, — підтримав батька більш обізнаний у мирських справах архідиякон, — так, щоби його там взяли на глум, щоби ще раз і ще раз вилили на нього всю зневагу, щоби розкидали на всі боки, як щуром у пащі натасканого тер'єра. Випустиш якесь слово чи букву — вони візьмуться твердити про безграмотність духовенства нашого собору. Варто допуститися дрібної помилки — тебе або тут же запишуть у брехуни, або розцінять її як визнання провини, як щиросердне зізнання. Виявиться, що ви безсоромний, сварливий, безграмотний, негідний поваги. Даю вам десять до одного, що через те, що ви священник, вас тут же звинуватять у богохульстві! Хай би людина мала найліпші підстави, найліпші таланти, найліпшу вдачу, хай би вміла писати не гірше від самого Еддісона чи вправно, як Юній, та навіть так їй не вдасться вдало відповісти на закиди «Юпітера». У таких справах він всемогутній. Як цар для Росії чи натовп для Америки, так «Юпітер» — для Англії. Надумали відповідати на таку статтю! Ні, наглядачу, робіть що хочете, але тільки не це. Самі знаєте, що такого треба було очікувати, але не варто нам звалювати на себе більше ніж треба.
Стаття в «Юпітері» вельми занепокоїла нашого бідолашного наглядача, тому для протилежної сторони вона стала неабияким тріумфом. І хоч Болду було прикро бачити ті нападки на особу містера Гардінга, хлопець був у захваті від того, що отримав такого могутнього прибічника у своїй справі. Фінні ж, повірений адвокат, не знаходив собі місця. Овва! Бути залученим в одну справу з «Юпітером» і опинитися по той самий бік барикад, обстоювати ті самі погляди, які «Юпітер» буде захищати, просувати й боронити! Можливо, його навіть згадають у газеті як добродія, чиї зусилля принесли стільки користі біднякам Барчестера! Його можуть викликати виступити перед комітетами з Палати громад, і сам Бог знає, скільки особистих витрат на це піде… Така справа може затягнутися на роки! Безконечні були мрії про золото і славу, що породилися у піднесеного Фінні через цю статтю на перших шпальтах «Юпітера».
Старці із богадільні теж почули про статтю, але вони мали дуже розмите, нечітке уявлення про цього чудотворця, що взявся обстоювати їхню справу. Абель Генді шкутильгав із кімнати в кімнату і повторював усе, що сам зрозумів із надрукованого тексту, додаючи дещо, як йому здавалося, потрібне від себе. Старий розповідав усім, як «Юпітер» нарік їхнього наглядача ніким іншим, як грабіжником, і що правдивість написаного в «Юпітері» визнає весь світ. Приповідав, що «Юпітер» підтвердив, наче кожен з них — «Кожен з нас, Джонатане Крампле, подумайте тільки!» — має повне право отримувати сотню на рік, а якщо так уже сказав сам «Юпітер», то й сам владика-управитель собору не зможе заперечити. А потім він приніс у богадільню документ від містера Фінні, який, хоч його й ніхто не міг прочитати, самою своє суттю стверджував правдивість сказаного старцям. Джон Крампл заходився ретельно міркувати над багатством, що невдовзі повернеться. Джоб Скалпіт переконався у правоті свого рішення підписати заяву і безліч разів повторив це. Спріґґс загрозливо косив своїм єдиним оком. Муді, що вже передчував скоре настання золотих віків, почав ще дужче ненавидіти тих, хто досі володів його законною власністю. Навіть Біллі Ґейзі і бідолашний, прикутий до ліжка Белл розворушилися і схвилювалися, а великий Бунс стояв собі осторонь і позирав на решту спідлоба, поки в серці чаїлася журба в передчутті скорого лиха.
З подачі архідиякона Барчестерський конклав ухвалив рішення не висловлювати жодного протесту і не надавати редактору «Юпітера» жодних пояснень. Іншого рішення вони не прийняли досі.
Сер Абрагам Гепгазерд із головою поринув у підготовку закону про придушення сил прихильників папи, який мав отримати назву «Закон про жіночі монастирі» і уповноважив би будь-якого протестантського духівника віком понад п'ятдесят років обшукувати будь-яку черницю, яку підозрював у зберіганні цінних документів чи єзуїтських символів. Той законопроект мав вміщувати тридцять сім статей, у кожній з яких була заготовлена колючка для папістів, а оскільки кожен його дюйм доведеться відстоювати в боротьбі проти п'ятдесяти подурілих ірландців, правильна розробка та відповідне узгодження займали левову частку часу сера Абрагама. Законопроект досяг усіх поставлених цілей.