— Але ми, звісно, — провадив далі містер Чедвік, — повинні розповісти про відповідь сера Абрагама вашому батькові і містеру Гардінгу, але рівно стільки, скільки треба, аби переконати їх, що справи йдуть гаразд.
— Ага, точно… так, звісно.
— Вам краще сказати їм, що сер Абрагам вважає, що проти містера Гардінга вони нічого не знайдуть, і якщо все буде продовжуватися в цьому ж дусі, справа розвалиться. Якщо вороги продовжать, справу навіть не приймуть до розгляду. Скажіть містеру Гардінгу, що сер Абрагам вважає його просто службовцем, а службовці не несуть відповідальності. Або, якщо бажаєте, я сам все перекажу.
— Я зустрінуся з ним завтра, і з батьком теж, і тоді поясню їм усе що треба. Залишайтеся на обід, містере Чедвіку, якщо бажаєте, залишайтеся, я ж знаю, який цінний ваш час.
Тут архідиякон і управитель потисли руки і розкланялися.
Архідиякон знову відчинив шухляду і двічі прочитав основне з висновків просвітленого й ураженого законом розуму сера Абрагама Гепгазерда. З того було ясно, що справедливість рішення щодо старців чи справедливість щодо захисту містера Гардінга самі собою не обходили сера Абрагама. Юридична перемога над протилежною стороною — це послуга, за яку серу Абрагаму, як архідиякон і думав, треба буде заплатити. Якщо вірити його судженням, то сер Абрагам старанно попрацював над цим завданням, аби дати надію на успіх. Що стосується сильного бажання містера Гардінга отримати авторитетне ствердження, що він не скривдив старців, що він заслужив на свої доходи, що може спати вночі без докорів сумління, що він не грабіжник, не пригноблювач бідняків, що його і весь світ можна переконати у хибності того, що про нього написав «Юпітер» — до всіх цих клопотів містера Гардінга серу Абрагаму було однаковісінько. Він навіть не вважав за потрібне заморочуватися над тим, щоб вдовольнити ці бажання наглядача. То був не його спосіб провадити битви і здобувати перемоги. За мету йому був успіх, і він зазвичай був успішний. Сер Абрагам завойовував ворогів радше через їхні слабкості, а не через свою силу. Майже неможливо було завести таку справу, в якій сер Абрагам як супротивник не знайшов би прогалини.
Архідиякона тішила близькість їхніх суджень. Заради справедливості треба сказати, що тріумфу він бажав не з егоїстичних міркувань. Особисто доктор Ґрентлі нічого не втратить через поразку, а якщо й втратить, то це його не зачепить. Та й прихильником справедливості його не назвеш, і клопоти тестя його не цікавили. Архідиякон провадив частину вічної битви проти нездоланного ворога — битву проти ворога церкви.
Архідиякон знав, що містер Гардінг не потягне на собі всі витрати на ці довгі висновки сера Абрагама, на всі докази на захист підсудного, на всі ті промови, які треба буде виголосити, на всі ті суди, через які справу, певно, доведеться протягти. Архідиякон знав, що їм з батьком доведеться взяти на себе важчу частину цієї страшної ноші, але, заради справедливості, архідиякона це не лякало. Він був з тих, хто любить отримувати гроші, хто пожадливо гребе великі прибутки, але тратить їх не менш щедро. Доктор Ґрентлі радів з того, що бачив успішність такого кроку, і байдуже, що за це, вочевидь, доведеться заплатити високу ціну.
Розділ 9. Зібрання
Наступного ранку архідиякон удосвіта прибув до батька і звідти відправив послання наглядачеві з проханням навідатися в палац. Поки доктор Ґрентлі їхав у брогамі в Барчестер і міркував над справою, йому здавалося, що буде складно висловити свою втіху батькові і тестеві. Собі архідиякон хотів досягти перемоги, а ворогам — завдати поразки. Єпископ хотів замиритися, мирно владнати справу, та мир уже й без того затягнувся аж до його останніх днів. Містер Гардінг хотів не тільки перемоги й миру, а ще й бажав виправдати себе в очах громадськості.
Однак поладнати з єпископом вдалося доволі легко. Покірний син ще до приходу тестя переконав батька, що все в них гаразд, і аж тоді об'явився наглядач.
Коли містер Гардінг приходив до палацу, він мав за звичку одразу ж вмощуватися на підлокітник здоровенного єпископового крісла з канделябрами, столиком для читання, шухлядою і рештою пожитків. Те крісло завжди, і влітку, і взимку, стояло на одному місці. Коли до палацу, як-то часто бувало, прибував ще й архідиякон, доктор Ґрентлі заходився сперечатися зі старшими, які спільно ставали в бій супроти нього… і так само спільно зазнавали поразки — такий уже в них талан.