— Ні, ні, ні, певно, не можете, — відповів єпископ, знову всівся на крісло і затулив лице долонями. Містер Гардінг сів спиною до дальньої стіни, подумки награючи мелодію, що згодиться для такої тяжкої події. Архідиякон, ставши спиною до загаслого каміна, заговорив:
— Годі гадати, що це недоречно порушене питання спричинить чимало болю. Ми мали передбачити все це. Справа аж ніяк не зійшла на гірше, ніж ми сподівались, але якщо ми облишимо її і визнаємо провину через болюче розслідування, ми виявимо слабкість і гріховність. Зважати треба не тільки на самих себе. Певною мірою інтереси церкви в наших руках. Якщо виявиться, що сановники один за одним покидають свої посади одразу після нападок, то хіба не ясно, що такі нападки будуть поновлюватися, поки від нас не залишиться пусте місце? Хіба не ясно, що коли англіканську церкву зоставити на зовсім, вона скоро розпадеться? Правда для всіх — правда й для одного. Якби ви після теперішніх звинувачень зреклися посади наглядача і покинули свої законні блага лише через марнославне бажання довести свою незацікавленість, вам би нічого не вдалося, ви б завдали відчайдушного удару по своїй церковній братії, заохотили б кожного причепливого сектанта-протестанта в Англії висувати такі самі обвинувачення щодо джерел прибутку священників і відбили би будь-яке бажання в тих, хто з усієї сили захищає вас і намагається втримати вас на посаді. Слабшого чи більш хибного кроку я навіть уявити не можу. Не те щоб вам ці обвинувачення видаються несправедливими чи ви сумніваєтеся у своєму праві обіймати посаду наглядача: ви переконані у власній чесності, але все-таки ладні підкоритися лише через боягузтво.
— Боягузтво! — заремствував єпископ. Містер Гардінг сидів незворушно і витріщався на свого зятя.
— Хіба це не боягузтво? Хіба він робить так не тому, що боїться всього того зла, яке неправдою виллється на нього? Хіба це не боягузтво? Погляньмо на зло, якого ви так боїтеся. «Юпітер» публікує статтю, яку, поза сумнівом, багато хто прочитає, але скільки людей з тих, хто зрозуміє суть справи, повірять «Юпітеру»? Всі розуміють, для чого це пишуть. Там уже писали про справи проти владики Гілфордського і декана Рочестерського, а ще — проти пів дюжини єпископів. Хіба не всі розуміють, що, аби просунути свою повістку, там напишуть про будь-яку подібну справу, хай вона буде чесна чи ні, брехлива чи правдива, справедлива чи несправедлива? Хіба не всі знають, що являє собою той «Юпітер»? А з тих, хто знає, хто подумає на вас зле через написане в «Юпітері»? А навіщо нам взагалі думати про тих, хто вас не знає? Не кажу нічого про ваш особистий затишок, але ніщо вас не виправдає, якщо ви просто так, через якийсь порив, бо так воно і є, візьмете і позбавите Елеонору її єдиного засобу існування. Якби ви справді так зробили, якби покинули посаду наглядача і добровільно пішли на згубу, то кому від цього стало б краще? Якщо у вас немає права на майбутні прибутки, отже, і на минулі ви теж не мали права. Якщо ви підете з цієї посади, у них з'явиться привід вимагати компенсацію того, що ви вже отримали і витратили.
Бідолашний наглядач важко зітхнув. Він і далі незворушно сидів на місці і знизу вгору дивився на цього безжалісного оратора, що мучив його своїми докорами. Єпископ теж видушив якийсь звук із затуленого руками рота. Та ці знаки слабкості мало обходили архідиякона. Доктор Ґрентлі завершив свою проповідь:
— Але припустімо, що посада таки звільнилася і що ваші з нею клопоти скінчилися. Вам від того буде легше? Чи ваші сподівання у справі стосуються тільки вас і вашої родини? Я ж бо знаю, що ні. Я знаю, що ви, як і ми, клопочетеся через церкву, до якої ми всі належимо. Цей акт відступництва був би страшенним ударом по ній! Ви, як член і слуга церкви, зобов'язані стерпіти це лихо разом із нею, хай би яким нестерпним воно не було. Ви зобов'язані перед моїм батьком, який призначив вас, відстояти його права. Ви зобов'язані перед тими, хто заявляв про законність цієї посади до вас. Ви зобов'язані перед тими, хто буде після вас. Зобов'язані залишити їм неушкодженим те, що дісталося неушкодженим вам. Ви зобов'язані надати непохитну підтримку своїм браттям по службі, щоби ми разом могли відстояти велику мету, щоби ми ні перед ким не червоніли і не ганьбилися.
Тут архідиякон замовк і самовдоволено став видивлятися наслідки щойно вимовленої ним мудрості.