Та наглядач заявив, що Болд йому не ворог. Батько підтримав дівоче кохання і, поцілувавши, м'яко дорікнув доньці за таку сувору рішучість щодо хлопця. Потім містер Гардінг почав розповідати їй про щасливі дні, які настануть після всіх цих тяганин, і сказав, що її юне серце не має розриватися ні через священника чи прелата, ні через диякона чи архідиякона. Ні, хай би весь Оксфорд зібрався докупи і сказав їй піти на цю жертву.
Ось так вони розрадили одне одного… а яке горе не вгамувалося би в цій взаємній довірі! Востаннє виливши всю ніжність своїх сердець, батько з донькою втішені розійшлися по кімнатах.
Розділ 11. Іфігенія
Коли того вечора Елеонора примостила голову на подушку, розум не міг перестати гарячково міркувати над планом, як би виплутати батька з цього лиха. Дівчина із щиросердим завзяттям і самовідданістю міркувала над засобами втілення цього плану. Хіба такий Агамемнон не заслужив на таку Іфігенію? Вона особисто благатиме Джона Болда відмовитися від цієї справи, розповість про батькове горе, про жорстокі муки його становища. Вона скаже, що батько помре, якщо його просто так візьмуть і витягнуть на люди і піддадуть такому незаслуженому приниженню. Згадає Болду їхню стару дружбу, звертатиметься до його щедрості, до мужності, до милості. Якщо доведеться, вона впаде перед ним навколішки, та перед цим треба геть викинути з голови думку про кохання. У цьому питанні не можна допустити жодних торгів. До його милості й щедрості вона ще може звертатись, але як незаймана дівчина, хоч у цьому й не було потреби, не може звертатися до його кохання і в жодному разі не може дозволити йому зробити так само. Звісно, під таким натиском Болд зізнається у своїх почуттях, цього варто очікувати, бо між ними відбулося вже достатньо, щоби зрозуміти це напевне, але так само впевнено вона мусить відмовити йому. Не буде виправдання, якщо вона скаже: «Звільни мого батька, і я стану тобі за винагороду». В цьому не буде самопожертви… не так дочка Їфтаха врятувала свого батька… не так вона буде показувати найдобрішому, найдорожчому батькові ношу, яку ладна понести заради нього. Ні, Елеонора твердо вирішила присвятити душу одному завданню, і в тій твердості їй здавалося, що звертатися до Болда слід з такою рішучою впевненістю, немов звертається до його дідуся.
Аж тепер я розумію, що й сам боюся за свою героїню. Боюся не за розв'язку, до якої її приведе ця місія — анітрохи, ні. Всяк, хто знається на людській вдачі і романах, навіть не буде сумніватися в успішності цього благородного плану, у наслідках цієї затії. Я переймаюся радше тим, скільки співчуття Елеонора отримає від представниць своєї статі. Дівчата, молодші за двадцять, і леді, старші за шістдесят, зрозуміють її, бо ж у жіночому серці ніжні джерела солодкої закоханості відкриваються наново через багато років і знову починають бити водами молодих років, освіжати стежину, що веде напряму до могили. Але боюся, що більшість жіночих особин у віці між цими двома крайностями не схвалять такий Елеонорин задум. Боюся, що незаміжні леді до тридцяти п'яти оголосять, що таку затію неможливо буде втілити, що молода жінка навколішки перед коханим обов'язково отримає поцілунок, і що вони нізащо не ставили б себе в таке становище, якби не сподівалися на поцілунок. Елеонорі будуть закидати, що до Болда вона йде лише тому, що через такі обставини Болд сам не може прийти до неї, її назвуть малою дурепою чи махінаторкою й будуть звинувачувати в тому, що вона думає більше про себе, аніж про батька.
Шановне жіноцтво, ви правильно оцінюєте цю ситуацію, але дуже сильно помиляєтеся щодо вдачі міс Гардінг. Міс Гардінг набагато молодша від вас, а тому, на відміну від вас, вона не могла знати про загрози, що чигають на неї в разі такої зустрічі. Болд справді може поцілувати її. Гадаю, це дуже вірогідно, але можу урочисто заприсягтися і запевнити вас, що в Елеонори навіть на мить не виникало думки про катастрофу, до якої призведе така її рішучість.
Вона лягла спати. Прокинулася з новими силами. Найтеплішими обіймами і найлюб'язнішою усмішкою привітала зранку батька. Їхній сніданок того дня жодним чином не назвеш таким скорботним, як за день до того. Опісля, перепросивши в батька, що так рано покидає його, Елеонора взялася втілювати в життя свій задум.
Вона знала, що Джон Болд у Лондоні, що зустрітися з ним сьогодні не зможе, але також знала, що невдовзі, певно, наступного дня, хлопець повернеться додому, а тому зустріч з ним треба готувати через його сестру Мері. Діставшись до будинку, Елеонора, як звично, пішла до вітальні, в якій, збентежена, побачила недбало розкидані тростину, пальто і якісь згортки, які свідчили про повернення Болда.