— Йдете так рано? — спитав Болд, який вже через пів години був ладен віддати сотню фунтів на те, що він уже в Лондоні, а вона досі в Барчестері.
— Ой, так! Я ваша боржниця. Тато оцінить вашу люб'язність. — Вона не до кінця розуміла батькові почуття. — Звісно, я мушу розповісти йому про це, а ще я передам, що ви будете мати розмову з архідияконом.
— І не дасте мені нагоди сказати щось від себе? — поцікавився Болд.
— Я принесу тобі капелюшок, Елеоноро, — мовила Мері, аби вийти з кімнати.
— Мері, Мері, — спинила її Елеонора, схопивши за сукню, — не йди, я сама візьму собі капелюшок.
Але Мері, та зрадниця, прожогом кинулася до дверей і не збиралася відступати. Бідолашна Іфігенія!
Болд зливою вилив на Елеонору всі любовні чуття свого пристрасного серця, присягаючи, як-то властиво чоловікам, всіма правдами і неправдами. Елеонора з не меншим запалом повторила своє «ні-ні-ні», яке ще недавно так добре подіяло, але зараз — та де там! — ці слова втратили свою силу. Ніколи більше Елеонора не буде такою запальною, бо її запал зневажений. Усі її «ні-ні-ні» наштовхнулися на категоричні аргументи, які виявилися сильнішими. Шлях до відступу відрізано з усіх боків. Вона була вимушена сказати, чи не буде її батько проти, чи сама немає неохоти (неохоти! Господи, допоможи цій бідолашній дівчині! Від цього слова вона ледве не кинулася йому в обійми) чи якогось особливого побажання (це вона твердо заперечила), і чи існує ймовірність того, що вона кохає його (Елеонора не могла заперечити таку ймовірність). Ось так всі її захисні мури впали, всі дівочі перешкоди розвіялися, вона капітулювала або радше відступила з воїнською честю, здалася, віддалася й підкорилась, але так і не опустилася до того, щоб визнати це.
Ось так вівтар на берегах сучасної Авліди згорів без своєї жертви.
Розділ 12. Містер Болд відвідує Пламстед
Я не можу сказати, справдилося чи не справдилося неприємне передбачення певних леді з початку попереднього розділу. Та коли Елеонора повернулася додому повідомити батьку про новини, то справді почувалася збитою з пантелику. Так, вона здобула перемогу, так, добилася свого, так, вона радіє результату, і все ж не почувається тріумфаторкою. Відтепер усе піде гладко. Елеонора взагалі не відчувала тяги до школи роману Лідії і жодним чином не ображалася на коханого за те, що той явився до її дверей під ім'ям Абсолюта, а не витягнув її через вікно під ім'ям Беверлі, і все ж її не покидало відчуття, що її обдурили, тож вона не могла думати про Мері Болд із сестринською чуйністю.
— А я думала, що Мері можна довіряти, — раз у раз повторювала вона сама до себе. — Ох, а вона посміла тримати мене в кімнаті, коли я намагалася вийти звідти.
Утім, Елеонорі здавалося, що гру вже скінчено і що їй більше немає що роботи, окрім як поповнити заготований для батька запас новин звісткою, що вона прийняла кохання Джона Болда.
Ми, однак, зараз облишимо Елеонору наодинці й разом із Джоном Болдом вирушимо до Пламстедської резиденції і лише зазначимо, що по прибутті додому Елеонора зрозуміє, що не все так гладко, як вона сподівалася. До них прибули два посланці — один до батька, один до архідиякона — кожен з яких став перепоною для спокійного розв'язання всіх її клопотів. Один прибув від імені редакції «Юпітера», а другий приніс ще одну відповідь від сера Абрагама Гепгазерда.
Джон Болд сів на коня і вирушив до Пламстедської резиденції. Їхав не жваво, не мчав щодуху, як-то роблять чоловіки, вдоволені своїми намірами, а повільно, скромно, вдумливо з якимось відчуттям страху перед прийдешньою розмовою. Раз у раз Болд думкою вертався до події, яка вже скінчилася, потішав себе згадкою про мовчання, що сповіщає про згоду, і радів, як щасливий закоханий хлопець. Та навіть це відчуття не обходилося без тіні докорів. Чи не виявив він свою дитячу слабкість, коли через сльози красуні поступився своїм твердим рішенням, прийнятим після довгих годин роздумів? І як тепер зустрітися зі своїм адвокатом? Як тепер відступити від справи, коли всі знають, що саме Болд за неї взявся? От тобі й маєш! І що тепер сказати Тому Тауерсу? У цих болісних роздумах Болд доїхав до вартівні резиденції архідиякона і вперше в житті опинився на священній території.
Усі діти архідиякона були на схилі неподалік дороги, коли Болд під'їжджав до парадних дверей. Там вони вели якісь вельми важливі дебати щодо справ Пламстедської резиденції, так що не встигли двері вартівні зачинитись, а хлопчачі голоси вже долинали до Болда.