Флоринда і Ґрізель, злякавшись побачити сумнозвісного ворога своєї родини, втекли одразу, як уздріли вершника, і, нажахані, кинулися в обійми матері. Ці ніжні гілочки не зносять тієї кривди, не зможуть подібно до поборників церкви взяти зброю і стати супроти ворога — не для них ця справа. Та хлопці стояли на своєму, наче герої, і заходилися нахабно вимагати в непроханого гостя сповістити мету свого візиту.
— Бажаєте з кимось тут побачитися, сер? — вороже мовив Генрі, кинувши на Болда зухвалий погляд, який чітко давав зрозуміти, що такому гостю тут зовсім не раді. На цих словах він вільно розмахував садовою лійкою, тримаючи її за шийку, ладен зацідити нею по голові.
— Генрі, — повільно мовив Чарльз-Джеймс із почуттям гідності у вимові, — містер Болд не приїхав би, якби не хотів з кимось тут побачитися. Якщо в містера Болда є поважна причина з кимось тут побачитися, то він, звісно, може проїхати.
Семюель же легким кроком підступив до коня і запропонував свої послуги:
— Ох, містере Болде, я певен, що тато буде радий вас бачити. Гадаю, ви саме його хочете побачити. Притримати вам коня? Ну що за чарівний у вас кінь! — тут він повернувся і кумедно підморгнув братам. — Сьогодні татові прийшла чудова звістка про богадільню. Ми не сумніваємося, що й ви будете раді її почути, бо ж ви щирий друг дідуся Гардінга і щиро кохаєте тітку Неллі!
— Як справи, хлопці? — поцікавився Болд, злазячи з коня. — Хочу побачитися з вашим батьком, якщо він вдома.
— Хлопці! — розвернувшись, мовив Генрі до братів, але так, щоб і Болд почув. — Справді, хлопці! Якщо ми хлопці, тоді як він називає себе?
Чарльз-Джеймс не удостоїв Болда більше ні словом, а лише вельми акуратно підняв капелюх і залишив гостя під відповідальність наймолодшого брата.
Семюель стояв біля Болда, поки не прийшов служник. Він балакав і гладив коня, але щойно Болд зник за парадними дверима, Семюель штрикнув коневі лозину під хвіст, щоби той копнув ногою.
Невдовзі реформатор опинився тет-а-тет з архідияконом у тому самому кабінеті, у святая святих резиденції, з якою ми вже ознайомилися. Коли Болд увійшов, почув чітке клацання замка, але аж ніяк тому не здивувався. Преподобний отець ховав від очей богохульника свою крайню добре відому проповідь, бо хоча архідиякон рідко проповідував, та проповіді його були знамениті. Болд тоді подумав, що жодна інша кімната не згодилася б ліпше за кабінет високого сановника. Кожна стіна була заставлена теологічною літературою, на кожній книжковій полиці дрібними золотими літерами були написані імена великих богословів, чиї праці були складені внизу. Там можна було побачити цінні роботи обраних слуг церкви, починаючи від перших отців у хронологічному порядку, закінчуючи останнім памфлетом проти висвячення в сан доктора Гампдена. Над працями стояли погруддя найвеличніших серед великих: Золотоустого, святого Августина, Томаса Бекета, кардинала Волсі, архієпископа Лауда та доктора Філпоттса.
Всяка річ, яка могла би зробити кабінет приємнішим для ока і принести розраду на змучену голову, теж там була. Крісла зроблені так, щоб розслабляти кожну кінцівку і м'яз. Столи для читання і письма пасували будь-якій поставі. Світильники і свічки примудрялися кидати світло туди, куди треба. Стос газет давав кілька приємних хвилин, які можна було викроїти з робочого дня. З вікна відкривався краєвид прямо на оброслу чагарником алею, що простягалася широким зеленим пасмом від резиденції до церкви, а на її краю було добре видно стару рудувато-брунатну вежу з усіма її строкатими шпилями і парапетами. Дуже мало парафіяльних церков в Англії перебувають у кращому стані чи бодай вартують підтримки такого стану. Та все ж збудована вона так собі: сама споруда низька — така низька, що майже плоский свинцевий дах було б видно з церковного подвір'я, якби не різьблений парапет довкола. Збудована вона у формі хреста, але трансепти не рівні — один більший від другого. Вежа зависока відносно церкви. Та колір тієї споруди підібраний ідеально — насичений жовто-сірий, який ви не побачите ніде інде, окрім півдня і заходу Англії, завдяки якому так легко вирізнити старі споруди тюдорського архітектурного стилю. Мурування теж чарівне. Біфорїї й ажурна кам'яна кладка в готичній обробці настільки пишні, наскільки дозволяє уява. І хоча з одного вигляду на таку споруду зрозуміло, що старі священники, які її зводили, зробили це неправильно, неможливо забажати, щоби на її місці стояло щось інше.