— Не знаю нічого ні про сера Абрагама Гепгазерда, ні про його відповідь.
— Хай буде так. Ось його відповідь. Він чітко заявляє, що в цій справі у вас немає на що спертися на жодному етапі. Містер Гардінг у безпеці в богадільні, як я у своїй резиденції. Ніхто ще не вдавався до більш даремної спроби погубити опонента, ніж ви проти містера Гардінга. Ось, — тут архідиякон ляснув аркушем об стіл, — ось ця відповідь від першого правника в країні. І в таких обставинах ви сподіваєтеся, що я схилю перед вами голову за таку люб'язну пропозицію відпустити містера Гардінга з ваших задушливих тенет! Сер, ваші тенета недостатньо міцні, щоби втримати його. Сер, ваші тенета розпадаються на шматки, і ви це зрозуміли задовго до того, як я вам про це сказав. А зараз, сер, бажаю вам вдалого дня. Мусимо розкланятися, бо я маю справи.
Болду перехоплювало подих від нападу гніву. Хлопець дав архідиякону завершити свою тираду, бо не міг підібрати слів, щоб перебити його. Та тепер, після такої зневаги і наруги, він не міг вийти з кабінету без відповіді.
— Докторе Ґрентлі, — почав було Болд.
— Мені вже немає що казати і слухати, — відповів архідиякон. — Буду мати за честь покликати по вашого коня. — Тут він задзеленчав у дзвоник.
— Докторе Ґрентлі, я прийшов до вас з найтеплішими, найлюб'язнішими побажаннями…
— О так, звісно, ніхто й не сумнівається.
— З найлюб'язнішими побажаннями… але ваш прийом вельми обурює мене.
— Аякже, обурює. Я ж не хотів бути свідком згуби власного тестя. Це мене теж обурило!
— Прийде час, докторе Ґрентлі, і ви зрозумієте, чому я прийшов до вас сьогодні.
— Не сумніваюся, не сумніваюся. Кінь містера Болда вже тут? Гаразд, відчиніть парадний вхід. Вдалого дня, містере Болде.
Архідиякон подався до вітальні і зачинив за собою двері, щоби Джон Болд не міг більше й слова йому сказати.
Коли Болд, який тоді почувався як пес, якого щойно виперли із кухні, заліз на коня, його знову привітав малий Семмі.
— Бувайте, містере Болде. Сподіваюся, будемо мати приємну нагоду невдовзі побачити вас знову. Я певен, що тато завжди буде радий вітати вас.
То була найприкріша мить у житті Джона Болда. Не заспокоювала навіть згадка про вдале освідчення в коханні Елеонорі. Та ж ні, коли він думав про Елеонору, відчував, що саме те кохання звело його на такий шлях. Саме через неї хлопець зазнав такої наруги і навіть не зміг відповісти! Саме заради цієї дівчини він пішов на такі жертви, та однаково його мотиви були витлумачені хибно! Через неї він припустився цієї жахливої помилки і поїхав до архідиякона! Болд вп'явся зубами в батіжок, так що прокусив його до самого рога, з якого той був зроблений. Хлопець сердито вдарив бідолашну тварину, а потім ще удвічі дужче розсердився на самого себе за такий даремний гнів. Його повністю переграли, показово здолали! А що йому залишалося? Болд не міг продовжувати справу, коли вже пообіцяв облишити її, і помститися в ній він теж не міг. Саме на такий крок ворог старанно підганяв його!
Болд кинув віжки служнику, який прийшов забрати коня, а сам рвучко подався нагору у вітальню, де на нього чекала сестра Мері.
— Якщо диявол існує, — мовив хлопець, — справжній диявол, що живе на землі, то це доктор Ґрентлі.
Болд не зволив переповідати сестрі про те, що сталося, а просто схопив свій капелюх, подався надвір і, не мовивши ані слова, поїхав у Лондон.
Розділ 13. Рішення наглядача
Зустріч Елеонори з батьком не була така бурхлива, як та, що відбулася в попередньому розділі, але більш вдалою її навряд чи назвеш. Повернувшись від Болда, Елеонора виявила батька в якомусь дивному стані. Наглядач не горював і не мовчав, як того пам'ятного дня, коли зять вичитав йому лекцію про обов'язок перед саном. Не був він і по-звичному мовчазним. Коли Елеонора прийшла в богадільню, наглядач туди-сюди ходив по газону, тому вона скоро зауважила його хвилювання.
— Я їду в Лондон, люба, — мовив містер Гардінг, щойно побачивши доньку.
— У Лондон, тату?!
— Так, люба, у Лондон. Я владнаю цю справу. Є дещо, Елеоноро, чого я не витримаю.
— Ох, тату, що то таке? — спитала вона, проводячи батька за руку в будинок. — У мене для вас хороша звістка, але зараз мені вже страшно, чи я, бува, не спізнилася.
Перш ніж наглядач встиг розповісти доньці про причину свого раптового рішення чи показати їй згубну газету, що лежала на столі, Елеонора сказала, що справу закрито, що Болд доручив їй сповістити батька, що обвинувачення лишать напризволяще, що в нього більше нема причин горювати, що вся справа затихне так, наче її ніколи й не заводили. Елеонора не розповідала батькові про своє рішуче шаленство, з яким вона виборола цю поступку, і не згадувала про ціну, яку їй самій доведеться заплатити.