Наглядач не видавався вдоволеним цією новиною, тож, хоч Елеонора й не добивалася батькової вдячності й аж ніяк не бажала перебільшувати свої здобутки, їй було прикро бачити, з яким настроєм батько вислухав її новину.
— Містер Болд може діяти так, як вважає за потрібне, любове моя. Якщо містер Болд вважає, що помилився, він, звісно, може облишити свою справу, але для мене це вже нічого не змінить.
— Ох, тату! — скрикнула вона, мало не ридаючи від досади. — Я гадала, ви будете щасливі… я гадала, все буде добре.
— Містер Болд залучив у справу чудових людей… настільки чудових, що вони, певно, вже йому не підпорядковуються. Почитай це, люба.
Наглядач подав доньці свіжий випуск «Юпітера» і вказав на статтю, яку треба прочитати. Всю увагу доньки містер Гардінг прикував до трьох останніх шпальт, на яких зазвичай пишуть про державні справи. Стаття завдавала тяжких ударів по різних правопорушниках із сану духовенства, по родинах, які щороку отримували десятки тисяч фунтів просто так, по тих, хто, за словами зі статті, ніжилися у статках, яких не заробили і не успадкували, а просто вкрали в біднішого духовенства. Фігурували імена синів деяких єпископів і похресників архідияконів, славних людей, які зазнали ганьби в очах довколишніх через свої мерзенні грабунки. Викривши всіх цих левіафанів, стаття нарешті дісталася до містера Гардінга:
«Кілька тижнів тому ми згадували про випадок подібної, хоч і меншої за масштабами, несправедливості, коли наглядач Барчестерської богадільні привласнив доходи, більша частина яких мала бути спрямована на установу, в якій він працює. Ми не можемо пояснити, навіщо богадільні наглядач, так само як не можемо сказати, які такі особливі потреби мають дванадцять старців, що їм потрібні послуги окремого священника, адже для кожного з них є заброньоване місце в Барчестерському соборі. Та хай там як, хай би як не називав себе той джентльмен — наглядачем чи дяком, хай би як ревно він не виконував свої релігійні обов'язки перед тими дванадцятьма старцями, хай би як старанно не служив у соборі, ясно як день, що він не може отримувати ні краплі з доходів богадільні, за винятком тих, які засновник заповів йому особисто. Так само ясно, що засновник не бажав, щоби хтось ось так брав і привласнив собі три п'ятих дарованого ним майна.
Ця справа видається дрібною порівняно з десятками тисяч тих, з якими ми вже розбирались, адже дохід того наглядача становить якихось нещасних вісімсот фунтів на рік. Вісімсот фунтів на рік — це не таке вже й велике підвищення, і, наскільки нам відомо, наглядач може обходитися церкві набагато дорожче. Та якщо так, нехай церква гідно платить йому з власних коштів.
Зараз ми згадуємо про справу наглядача Барчестерської богадільні, бо розуміємо, що розпочатий судовий процес буде видаватися умам англіканської церкви вкрай огидним. Справу завели на наглядача містера Гардінга. Позов був поданий від імені старців, а зробив це джентльмен, який діє виключно на громадських засадах. Уже точаться суперечки, мовляв, містер Гардінг бере тільки те, що отримує як службовець богадільні, і що не несе відповідальності за визначення суми виплат за свою роботу. Така заява була б справедливою, якби мова йшла про плату для муляра на будові чи для хатньої робітниці, яка там прибирає. Та ми не заздримо священнику англіканської церкви, який дозволить комусь покласти такі аргументи собі на язик.
Якщо справа буде просуватися, ми переконані, що містера Гардінга викличуть на допит як свідка і попросять пояснити суть своєї посади, яку роботу він виконує, скільки коштів отримує і яким чином опинився на такій посаді. Ми не думаємо, що громадськість виявить до нього співчуття, яким можна було би згладити клопоти від такої перевірки».
Коли Елеонора читала статтю, її лице аж горіло від гніву, а коли вона дочитала її, то боялася навіть глянути на батька.
— Що ж, люба, — мовив наглядач, — що скажеш? Чи вартує посада наглядача такої ціни?
— Ох, тату! Таточку!
— Містер Болд це вже не перепише, люба. Містер Болд не заперечить, що цю статтю прочитає кожен духівник Оксфорду… ні, гірше — кожен джентльмен у нашій країні. — Наглядач почав туди-сюди ходити по кімнаті, а спустошена Елеонора мовчки проводжала його поглядом. — Скажу тобі ось що, люба, — продовжив містер Гардінг навдивовижу спокійним і вимушеним, незвичним для нього тоном, — містер Болд не заперечить правду в кожному слові цієї статті, що ти щойно прочитала… не зможу і я. — Елеонора витріщалася на нього так, немовби не розуміла його слів. — Не зможу і я, Елеоноро, і це — найгірше, принаймні так буде, якщо ми не знайдемо чим зарадити. З часу нашої розмови вчора ввечері я багато думав про все це. — Тут батько сів біля доньки і обійняв її за стан, як робив це раніше. — Я багато думав про слова архідиякона і про статтю в цій газеті. Я справді вважаю, що не маю права й надалі залишатися тут.