— Не маєте права бути наглядачем богадільні, тату?
— Не маю права бути наглядачем і отримувати вісімсот фунтів на рік. Не маю права бути наглядачем і жити в такому будинку. Не маю права марнувати розкіш, яку віддав благодійник. Містер Болд може робити що йому заманеться, та, сподіваюся, він не облишить справу через мене.
Бідолашна Елеонора! Як їй тяжко. Хіба заради цього вона приймала те складне рішення! Для цього вона забула про свою скромність і виголошувала тиради, як героїня трагедії! Можна працювати без надії на подяку і все-таки почуватися скривдженим, не отримавши її. Так було і з Елеонорою. Можна робити добрі справи безкорисливо, і все-таки відчувати невдоволення, коли тих справ ніхто не бачить. Ліва рука може розпоряджатися пожертвами потайки від правої, і все-таки ліва рука буде жаліти, що не отримала винагороду. Елеонора не мала ані найменшого бажання обтяжувати свого батька тягарем повинності, і все-таки вона сподівалася на втіху від того, що їй вдалося вивільнити його з тих мук. Тепер цим сподіванням остаточно прийшов край. Усе, що вона зробила, не принесло користі. Вона марно принижувалася перед Болдом. Їй було не під силу дати раду тому нещастю!
А ще Елеонора думала собі, як ніжно прошепоче батькові всі ті слова, що про неї мовив її коханий, як розповість, що не змогла відмовити йому. Вона сподівалася, що тоді батько люб'язно поцілує, стисне її в міцних обіймах і благословить закоханих. Та де там! Тепер вона не може нічого розповісти. Коли мова заходила про містера Болда, батько відсторонювався так, немов його думки, слова і вчинки не мали жодного значення. Любий читачу, ви колись почувалися приниженим? Чи траплялося з вами таке, що коли замислювалися про свою роль, раптом виявляли власну нікчемність? Ось як зараз почувалась Елеонора.
— Не варто продовжувати судовий процес від мого імені, — провадив далі наглядач. — Хай до якої правди дійде справа, вона не буде правдивою. Автор цієї статті має рацію, коли каже, що такий процес видається чесній людині обурливим. Я поїду в Лондон, люба, і сам зустрінуся з цими адвокатами, і якщо мені не знайдуть кращого виправдання, ми з богадільнею розлучимося.
— А як же архідиякон, тату?
— Тут я нічого не вдію, люба. Є речі, які чоловік не здатен терпіти. Я не можу витерпіти це, — тут він поклав руку на газету.
— Архідиякон поїде з вами?
Якщо чесно, містер Гардінг уже постановив собі випередити архідиякона. Наглядач знав, що не може й кроку ступити, не повідомивши свого зятя, тому вирішив відправити у Пламстедську резиденцію записку з детальним описом своїх планів, але так, щоб посланець вирушив із Барчестера не раніше, ніж сам наглядач вирушить у Лондон. Отже, він випередить архідиякона на день, бо той, без сумніву, вирушить слідом. Якщо пощастить, того дня має вистачити, щоби владнати справу. Містер Гардінг може пояснити серу Абрагаму, що він як наглядач більше не збирається захищатися. Він може офіційно подати своєму другу єпископу заяву на відставку і зробити все публічно, так щоб навіть архідиякон не зміг перешкодити. Містер Гардінг занадто добре знав сильні й слабкі сторони архідиякона, аби гадати, що такий трюк вдасться провернути тоді, коли вони прибудуть у Лондон одночасно. Якби архідиякон завчасно дізнався, що містер Гардінг запланував поїздку до Лондона, наглядач нізащо не зміг би її здійснити.
— Ні, гадаю, ні. Гадаю, мені треба виїхати раніше за архідиякона. Вирушу завтра вдосвіта.
— Так буде найкраще, тату, — мовила Елеонора, високо оцінивши батькові хитрощі.
— Саме так, любове моя. Річ у тім, що я затіяв це лише для того, щоби… щоби архідиякон не встиг втрутитися. В його словах є багато правди. Архідиякон дуже добре вміє сперечатись, а я не завжди можу йому відповісти. Але, як-то кажуть, Неллі: «Ніхто не знає, де черевики натирають, крім того, хто в них ходить!». Архідиякон каже, що мені бракує моральної відваги, сили волі й витримки, і все це правда. Але я певен, що залишатися тут мені не можна, якщо не знайду кращого виправдання, ніж оці словесні виверти. Тож, Неллі, доведеться нам покинути цю чарівну місцину.