Тут, на найбільш обраному місці цієї обраної землі, стоїть високий ряд кабінетів, що скоса поглядають на засмічену Темзу. Перед вікнами простелилися газони місцевих садів, що своєю тьмяною, та водночас приємною рослинністю так тішать око лондонцям. Якби тебе прирекли жити серед найгустіших димів Лондона, то ця земля, без сумніву, стала би для тебе обраною. Так, ти, до кого я зараз звертаюся, шановний парубче середнього віку, ти ніде інде не хотів би оселитися. Тут тебе ніхто не буде допитуватися, чи ти подорожуєш, а чи ти вдома, чи є в тебе друзі, чи нема. Ніякий суботник не буде стежити за тобою по неділях, ніяка надокучлива орендодавиця не буде прискіпуватися до твоїх порожніх пляшок, ніякий кволий сусід не буде скаржитися, що ти запізно лягаєш спати. Якщо любиш книжки, то де ще знайдеш ліпшу для книжок місцину? Тут усе аж пропахло друкарством. Якщо хочеш поклонятися богині Пафії, то знай, що гаї Кіпру не надто мовчазніші за ті, що знайдеш тут, у Темплі. Дотеп і вино завжди тут, завжди разом. Бенкети в Темплі нагадують вишукані святкування у Греції, на яких навіть найскаженіший поклонник Діоніса не забував про гідність свого бога. Де ще можна доживати віку більш повноцінно, ніж тут? Де ще можна запізнати всі земні блага?
Саме там мешкав Том Тауерс, і саме там він навдивовижу вдало плекав десяту Музу, яка зараз покровительствує над періодичною пресою. Та не варто думати, що його кабінет був такий самий незатишний, як-то часто буває в убогих помешканнях тих, хто намагається стати правником. Чотири крісла, наполовину закладена книжкова шафа з тьмяно-зеленими шторками, старий стіл, вкритий запорошеними газетами, яких ніхто не чіпає впродовж шести місяців, і старший брат Пембрука з кволими ніжками з роду собачих, який і досі не втратив своєї спритності. Є тут усе для приготування лобстерів і кави, пристрій для запікання тостів і відбивних з баранини. Такого начиння і розкошів Тому Тауерсу недостатньо. Він побалував себе ще чотирма кімнатами на першому поверсі, кожна з яких умебльована якщо й не розкішно, то принаймні не менш затишно, ніж у Стеффорд-Хаусі. Там можна знайти все, чим наука і мистецтво могли збагатити сучасне життя. Кімната, в якій Том Тауерс проводив найбільше часу, була оточена акуратно закладеними книжковими полицями. Кожен фоліант там мав своє місце, яке визначалося як його дійсною цінністю, так і зовнішньою красою. Гарненькі пересувані східці в кутку кімнати свідчили, що навіть фоліанти з найвищих полиць час від часу використовували. Були в кабінеті лише два витвори мистецтва: перший — прекрасний бюст сера Роберта Піля у виконанні Пауера, який видавав особисті політичні вподобання нашого друга, а другий — навдивовижу висока картина побожниці у виконанні Мілле, яка так само видавала його прихильність до конкретної мистецької школи. Картина та не висіла на стіні, як-то зазвичай буває — на стінах кімнати не було навіть вільного дюйма для неї. Їй довелося стояти підпертою до столу. На картині, обрамленій і заскленій, на своєму п'єдесталі стояла набожна леді, яка дивилася на квітку лілії так дбайливо, як ще жодна інша леді досі не дивилася.
Наші сучасні митці, яких уналежнюємо до прерафаелітів, надихаються не лише обробкою й особливим стилем ранніх художників, але й предметами їхніх витворів. Їх неможливо перехвалити за старанне завзяття, яким вони не поступаються довершеності майстрів, що їх надихають. Певно, ніщо вже не перевершить краси найновіших картин. І все ж доволі дивно бачити, яких помилок вони припускаються в роботі зі своїми предметами: їх не вдовольняє робота зі старими фондами — зі Себастьяном та стрілами, із святою Луцією та очима на тарілці, з Лоренцо та решіткою для катування чи з Дівою та двома дітьми. Але така переміна їм цілком до вподоби. Зазвичай вони не малюють людей у позах, яких неможливо зайняти насправді. Терпляча витримка святого Себастьяна, несамовитий захват святого Іоанна у відлюдді, материнська любов Діви — такі почуття зображують у нерухомих позах, а ось леді з рівною спиною і зігненою шиєю, що милується своєю квіткою, годинами не перестає розглядати її, наштовхує нас на думку про біль без милості, про замисленість без причини.
Побачивши контору Тома Тауерса, було легко зрозуміти, що він сибарит, якого, втім, аж ніяк не назвеш неробою. Він неспішно попивав останню чашку чаю в оточенні океану газет, в якому саме плавав, коли лакей приніс йому листівку від Джона Болда. Лакей ніколи не знав, чи є господар вдома, але часто знав, коли його немає, тому Тома Тауерса ніколи не тривожили без його згоди. Цього разу, двічі провернувши листівку між пальцями, Том Тауерс підтвердив бешкетному служникові свою присутність, дозволив йому відчинити двері і впустити свого друга.