— Так, — підтвердив Болд, ледве не тремтячи від вагань. — Сам знаєш, що «Юпітер» дуже міцно взявся за цю справу. Містер Гардінг глибоко стривожився тим, що про нього писали, і я подумав, що коли зможу пояснити тобі, що не варто звинувачувати лише когось одного, «Юпітер» не буде продовжувати писати подібні статті.
Яким навдивовижу спокійним був вираз обличчя Тома Тауерса, коли він почув це невинне прохання! Болд з таким самим успіхом міг звернутися до одвірків гори Олімп — вони висловили б ті самі знаки згоди чи незгоди. Спокій Тома Тауерса вражав. Його обачність була надлюдською.
— Любий друже, — заговорив Тауерс, коли Болд замовк, — я справді не відповідаю за «Юпітер».
— Але якби ти бачив, що ті статті не справедливі, гадаю, ти б постарався покласти їм край. Звісно, годі й сумніватися, тобі варто лише захотіти.
— І ніхто, і всі завжди дуже добрі, але, на жаль, зазвичай вони сильно помиляються.
— Та годі тобі, Тауерсе, — відповів Болд, зібравши всю відвагу в кулак, пригадавши, що заради Елеонори він зобов'язаний докласти всіх зусиль. — Сам я не маю ні краплини сумніву в тому, що то ти писав ті статті, бо вони дуже добре написані. Ти зробиш мені величезну послугу, якщо в майбутньому утримаєшся від згадок особистості бідолашного Гардінга.
— Любий Болде, я тебе щиро поважаю. Я знаю тебе багато років і ціную нашу дружбу. Сподіваюся, ти, без образ, дозволиш мені пояснити, що жоден, хто має стосунок до преси, не може дозволити комусь втручатися у свою роботу.
— Втручатися! Я не бажаю втручатися.
— Але, любий друже, ти таки втручаєшся. А як ще це назвати? Ти гадаєш, що мені під силу не згадувати дещо в газеті. Твоя інформація не відповідає дійсності, точно як більшість пліток щодо таких питань. Та хай там як, ти гадаєш, що в мене є така влада, і просиш скористатися нею. Це і є втручання.
— Гаразд, називай як хочеш.
— А тепер припустімо, що в мене є така влада і я скористався нею так, як ти того бажаєш. Хіба не зрозуміло, що це зловживання? Певні люди живуть з того, що пишуть для преси, і якщо вони захочуть писати щось чи утримуватися від чогось лише через особисті мотиви, преса скоро втратить свою цінність. Тільки глянь на вагу деяких інших газет і тоді зрозумієш, що та вага переважно залежить від упевненості громадськості в тому, незалежна та газета чи ні. Ти кажеш мені про «Юпітер». Ти, звісно, бачиш, що «Юпітер» має занадто велике значення, щоби його можна було зрушити особистим запитом, попри те, що питати треба в когось набагато впливовішого від мене. Сам подумай і тоді зрозумієш, що я маю рацію.
Обачність Тома Тауерса не знала меж. Його слова не суперечили одне одному, з ними неможливо було посперечатися. Том Тауерс заліз так високо, що дістатися до нього зась.
— Коли приватним інтересам дозволити набути ваги, — провадив далі він, — громадськість стає ошукана.
Насправді, великий оракуле середини XIX століття, повчальний поборнику чистоти преси, громадськість стає ошукана тоді, коли її дурять навмисно. Бідолашна громадськість! Як часто її дурять! Яким шахраям їй доводиться протистояти!
Болд відкланявся і чимдуж подався геть з кабінету, подумки обзиваючи Тома Тауерса формалістом і дурисвітом.
— Я знаю, що то він написав ті статті, — говорив Болд сам собі. — Я знаю, що інформацію він брав у мене. Том Тауерс вірив моїм словам, як Євангелію, коли вони збігалися з його поглядами. Виставляв містера Гардінга самозванцем лише тому, що подумав так після розмови зі мною. А коли я даю йому справжні докази, які суперечать його поглядам, каже, що особисті мотиви шкодять громадській справедливості! До дідька його пиху! Хіба будь-яке громадське питання — це не просто скупчення особистих інтересів? Хіба будь-яка стаття в газеті — це не просто висловлення поглядів однієї зі сторін? Так і є! Для встановлення правди в будь-якому питанні знадобляться роки! І це Том Тауерс буде розповідати мені про громадські мотиви і чистоту своєї мети! Якби так треба було газеті, він би лише мить завагався і вже завтра змінив би всю її політику.
Ось що волав внутрішній голос Джона Болда, поки він ішов тихими лабіринтами Темпла. А втім, ніде у світі не було кращого для Болдового честолюбства становища, ніж у того, про кого він зараз думав. Саме неприступність того місця змушувала Болда так сильно злитися на його власника, і саме та неприступність робила те місце таким бажаним.
Коли Болд увійшов на Стренд, у вітрині книгарні побачив оголошення про перший випуск «Богадільні». Хлопець придбав собі один примірник і поспішив додому, щоби з'ясувати, що такого містер Народій Сентимент мав сказати громадськості щодо справи, яка останнім часом прикувала всю його увагу.