Болд дочитав перший випуск. Коли відкинув примірник убік, подумав, що тут містер Гардінг бодай не згадується напряму і що завдяки навдивовижу абсурдному забарвленню зображеної там картини, той роман не зробить нічого доброго, але й нічого поганого. Юнак помилявся. Митець, що творить для мільйонів, мусить використовувати яскраві фарби, і містер Сентимент розумів це найкраще від усіх, коли описував пожильців своєї богадільні. Радикальна реформа, яка зараз охопила всі подібні заклади, відбулася радше завдяки двадцяти випускам роману містера Сентимента, аніж завдяки всім тим скаргам громадськості, які вона висловлювала впродовж останньої половини століття.
Розділ 16. Довгий день у Лондоні
Наглядачу довелося використовувати всі свої дуже посередні навички обману, аби вислизнути з-під недремного ока зятя і вибратися з Барчестера так, щоб його ніхто не помітив. Жоден школяр ще не втікав зі школи більш обачно і з більшим страхом бути поміченим. Жоден ув'язнений, що втікає з мурів в'язниці, не боявся зустріти тюремника так сильно, як містер Гардінг боявся зустріти свого зятя, коли зранку їхав у запряженій поні кареті до залізничної станції з метою втекти в Лондон.
У вечір перед від'їздом наглядач написав архідиякону записку, в якій розповів, що наступного ранку вирушає в дорогу з наміром за можливості зустрітися з генеральним адвокатом і прийняти рішення щодо подальших планів відповідно до того, що почує від згаданого джентльмена. Наглядач перепросив, що не попередив доктора Ґрентлі раніше, і пояснив це тим, що рішення було прийнято дуже раптово. Містер Гардінг залишив лист Елеонорі, яка й без пояснень чудово розуміла, що не треба квапитися надсилати його до Пламстедської резиденції. Аж тоді наглядач вирушив у дорогу.
А ще наглядач підготував лист для сера Абрагама Гепгазерда. Там містер Гардінг зазначив своє ім'я і пояснив, що він підсудний у справі «Королеви від імені шаповалів Барчестера проти повірених заповіту покійного Джона Гірама». Таку офіційну назву отримала та справа. У тому листі наглядач прохав славетного і знатного джентльмена про десятихвилинну авдієнцію в будь-який зручний для нього час. Містер Гардінг підрахував собі, що того дня він у безпеці. Зять, поза всяким сумнівом, прибуде в місто ранковим поїздом, але до того часу втікач уже втече з готелю після сніданку і встигне того ж дня зустрітися з правником, так що діло буде зроблене до того, як архідиякон встигне втрутитися.
По прибутті в місто наглядач за звичкою поїхав у готель і кав'ярню капітула неподалік собору Святого Павла. Останнім часом містер Гардінг не часто бував у Лондоні, але в ті щасливі дні, коли «Церковна музика Гардінга» не сходила з уст преси, він вчащав до міста. Оскільки будинок його видавця розташовувався на вулиці Патерностер-роу, а саме видавництво — на Фліт-стріт, готель і кав'ярня капітула чудово підходили для зупинки. То була тиха, понура церковна будівля, що належала братам по службі наглядача, тож він часто там зупинявся. Якби містер Гардінг наважився, цього разу міг би поїхати куди-небудь інде, аби збити архідиякона зі сліду, але він ще не знав, до яких жорстоких заходів може вдатися зять задля повернення наглядача, якщо його не знайдуть у звичному місці зупинки, тож вирішив, що нерозумно буде робити себе об'єктом переслідувань по всьому Лондону.
По приїзді в готель наглядач замовив собі вечерю, а опісля подався до кабінету генерального адвоката. Там містер Гардінг вивідав, що сер Абрагам зараз при дворі і, певно, того дня вже не повернеться. Із двору він поїде одразу в парламент, але оскільки всі зустрічі зазвичай проходять у кабінеті генерального адвоката, секретар не міг пообіцяти організувати розмову наступного дня, однак сказав, що на його думку, така розмова може й не відбутися. Та цього вечора сер Абрагам буде в парламенті, тому відповіді від нього можна спробувати добитися саме там.
Містер Гардінг поїхав туди, але, оскільки сера Абрагама там не знайшов, залишив йому записку. До неї додав жалібне прохання того ж вечора отримати відповідь, за якою він повернеться. Потім наглядач сумний поїхав назад у готель, щосили намагаючись перетравити свої думки в деренчливому омнібусі, затиснений між якоюсь літньою леді й склярем, який повертався з роботи з інструментами на колінах. У журливій самоті містер Гардінг міркував над відбивною з баранини і пінтою портвейну. Хіба буває у світі більш журлива вечеря? Однак якщо вечеряти наодинці десь у сільському готелі, така вечеря може наповнити тебе енергією. Якщо тебе знають у закладі, офіціант обслужить тебе якнайкраще. Власник вклониться і подасть на стіл рибу. Варто задзвонити у дзвоник, тебе тут же обслужать. Вечеря в лондонському ресторані теж доволі бадьоре заняття, якщо немає чим більше розважитися. Там панує галас і метушня, а стрімкий вихор з голосів і бряжчання тарілок розганяють смуток. Але самотня вечеря у старому, поважному, похмурому, серйозному постоялому домі Лондона, де не чутно нічого, окрім порипування туфель старого офіціанта, де одна тарілка повільно й беззвучно змінює іншу, де двоє чи троє гостей радше повалять один одного з ніг, аніж заговорять, де прислуга шепочеться, а все господарство аж здригається, коли зробити замовлення підвищеним голосом — що в такому місці може бути ще більш журливим, ніж відбивна з баранини і пінта портвейну?