— Офіціанте, — соромливо покликав наглядач.
Офіціант мовчки, порипуючи туфлями, підійшов.
— А ви не знаєте, чи, бува, якийсь джентльмен чи священник не приїхав сьогодні поїздом вечірньої пошти?
— Ні, сер, ніхто не приїхав, — прошепотів офіціант, ледве не притулившись губами до вуха наглядача.
Містер Гардінг заспокоївся.
— Офіціанте, — знову мовив наглядач, і офіціант знову зарипів туфлями. — Якщо хтось мене шукатиме, то знайте, що я не вечерятиму тут сьогодні, а повернуся вже після одинадцятої.
Офіціант кивнув, але цього разу не обдарував наглядача відповіддю. Містер Гардінг узяв капелюх і подався проводити залишок дня в місто, так щоб не потрапити на очі архідияконові.
Розклад руху поїздів уже разів двадцять сказав наглядачеві, що доктор Ґрентлі не прибуде на станцію Паддінґтон раніше другої години в полудні, тож наш бідолашний друг міг ще кілька годин цілком безпечно користатися притулком готелю, але він нервував. Містер Гардінг не знав, яких заходів може вжити архідиякон. Зять міг відправити власнику готелю телеграму з проханням спостерігати за наглядачем. Міг відправити якогось такого листа, якого наглядач не зміг би ослухатися. Хай там як, містер Гардінг не міг почуватися в безпеці в місці, де його міг знайти архідиякон, тож о десятій ранку він подався в Лондон гайнувати решту дванадцять годин.
У містера Гардінга були друзі в місті, наглядач міг би піти до них, але в нього не було настрою для звичайних посиденьок, а ще він не хотів ні з ким розмовляти про велике завдання, яке вже намірився виконати. Як наглядач уже казав доньці, ніхто не знає, де черевики натирають, крім того, хто в них ходить. Є питання, в яких не варто дослухатися до чужих порад, теми, в яких можна радитися тільки із самим собою. Наш наглядач твердо вирішив, що йому буде легше, якщо за будь-яку ціну спекається цього горя. Його донька, єдина, чия думка важила для нього, а її думка щиро збігалася з татовою. У таких обставинах наглядач, якщо зможе, не буде радитися з ким-небудь іншим, бо з тих порад нічого не вийде. Якщо містера Гардінга спіймає архідиякон, він наслухається чимало порад і повчань, від яких не зможе відкараскатись, але треба сподіватися на краще, а оскільки зараз наглядач не міг обговорювати будь-яку іншу тему, то постановив собі до розмови з генеральним адвокатом ні з ким не зустрічатися.
Містер Гардінг вирішив провести час на самоті у Вестмінстерському абатстві, тож знову сів на омнібус, прибув на місце, виявив, що двері абатства не відчиняли на ранкову службу, заплатив два пенси і увійшов як відвідувач. Містер Гардінг подумав, що йому немає де провести решту дня і що він геть замучиться перед розмовою, якщо від десятої ранку до десятої вечора буде весь час ходити, тож наглядач сів на кам'яні сходи і підвів очі на Вільяма Пітта, в якого був такий вигляд, наче він уперше увійшов у церкву і мало від цього тішився.
Двадцять хвилин містеру Гардінгу ніхто не докучав, аж поки один церковний служитель не спитав його, чи не бажає прогулятись абатством. Містеру Гардінгу не хотілося нікуди йти, тож він відмовив і сказав, що просто чекає на ранкову службу. Служитель зрозумів, що перед ним священник, і сказав, що хори зараз відчинені, і провів його на місце. Прийти сюди було чудовим рішенням. Архідиякон точно не прийде на ранкову службу у Вестмінстерському абатстві, навіть якби був у цей час у Лондоні. Там наглядач зможе посидіти в тиші, а коли прийде слушний час — помолитися.
Йому хотілося підвестися з місця, оглянути книги з музикою для хористів і примірник літанії, з якої правили службу, щоб перевірити, наскільки дрібниці Вестмінстера схожі на дрібниці Барчестера, і зрозуміти, чи зможе його голос так само наповнити собою всю церкву із місця Вестмінстерського дяка. Однак таке втручання ніяк не годилося, тож містер Гардінг сидів нерухомо і лише роздивлявся пишне склепіння, криючись від клопотів прийдешнього дня.
Поступово в церкву почали заходити по двоє, по троє людей. Серед них була та сама літня жінка, яка ледь не розчавила його в омнібусі, чи хтось дуже схожа на неї. Була пара юних леді з опущеними шалями і виразними позолоченими хрестиками на молитовниках. Був якийсь старигань із костуром. Якась компанія роздивлялась абатство й думала, що за два пенси заодно можна буде послухати ранкову службу. Була молода жінка із замотаним у носовичок молитовником, яка на службу запізнилась і через свій поспіх перечепилася через опалубку і здійняла такий галас, що навіть молодший канонік наполохався, а вона сама так злякалася відлуння від свого зіткнення, що в неї мало не почався припадок від хвилювання.