Міркуючи над усім, обдумуючи власні дрібні бажання і похмурі обов'язки, та водночас ні на мить не вагаючись щодо рішення піти з богадільні, містер Гардінг туди-сюди годинами ходив по монастирю, а часом замислено сідав на одну й ту саму кам'яну сходинку. Один служитель пішов, на заміну прийшов інший, але вони його не турбували. Час від часу вони прокрадалися ближче і дивилися на нього, але робили це шанобливо, так що містер Гардінг загалом був задоволений цим пристановищем. Десь о четвертій годині його спокій, наче ворог, потривожив голод. Треба повечеряти, але зрозуміло, що в абатстві вечеряти не можна. Містер Гардінг неохоче залишив свій притулок і у пошуках їжі подався в район Стренду.
Його очі так звикли до похмурості церкви, що денне світло їх мало не засліпило. Містер Гардінг відчував збентеження і сором, немов усі довкола витріщаються на нього. Досі боячись зустрічі з архідияконом, наглядач квапливим кроком рушив уперед, доки не дійшов до Черрінг-кросс і не пригадав, що раз на Стренді на якійсь вивісці у вітрині бачив слова «Відбивні і стейки». Містер Гардінг добре пам'ятав ту крамницю. Вона розташовувалася в сусідстві з крамницею, де продавали скрині, а навпроти стояла сигаретна крамничка. Піти повечеряти в готель (а раніше в Лондоні за свій рахунок наглядач тільки там і вечеряв) містер Гардінг не міг, а тому доведеться замовити стейк у крамниці на Стренді. Архідиякон Ґрентлі нізащо не прийде вечеряти туди.
Будинок містер Гардінг знайшов без проблем — там, де й запам'ятав, між крамницями зі скринями і сигарами. Там стояли діжки з устрицями, безмірною кількістю лобстерів і кількома величезними крабами, а також тубус з маринованим лососем. Містер Гардінг, однак, не знав про зв'язок між ракоподібними і гріхом, тож увійшов усередину і скромно поцікавився в неохайної жінки, що саме діставала устриць із водного резервуару, чи можна замовити відбивну з баранини і картоплю.
Жінка видалася дещо здивованою, але відповіла ствердно, після чого неохайна дівчина провела містера Гардінга в подовгувату задню кімнату з окремими кабінками для компаній, в одній з яких містер Гардінг сів. Йому важко було уявити більш убогу і нещасну місцину: там тхнуло рибою, все довкола було брудне, мало неприємний і жалюгідний вигляд. Простелена перед ним скатертина була огидна, ножі й виделки — покручені, щербаті й брудні. Всюди кишіло рибою. Заспокоювало тільки одне — самотність. Ніхто там не бачив його смутку, ніхто не прийде й не побачить. Така собі лондонська їдальня, куди ходять вечеряти. О першій ночі тут буде доволі людно, але зараз самота містера Гардінга була така ж глибока, як і в абатстві.
Десь через пів години неохайна дівчина, що досі не нарядилася до вечірньої зміни, принесла йому відбивну з картоплею. Містер Гардінг попросив ще пінту хересу. Його вражала думка, яка побутувала кілька років тому і ще досі не покинула людських умів: мовляв, замовляти вечерю у таверні й при цьому не замовити пінту вина на догоду власника — це якесь шахрайство; за нього не карають законом, але такий вчинок вважають мерзенним. Містер Гардінг пригадав про свою грядущу бідність. Наглядач залюбки зекономив би собі пів крони, але не було вибору, тож невдовзі йому принесли якусь жахливу суміш із сусіднього пабу.
Відбивна й картопля, проте, були цілком їстівні. Поборовши як міг відразу до місцевих ножів і виделок, містер Гардінг таки примудрився проковтнути вечерю. Там його не турбували, хіба один юнак із блідим лицем, мокрими, як у риби, очима і капелюхом набакир увійшов і витріщався на нього, а потім вголос спитав дівчину:
— Що це за старий пердун?
Та більше його ніхто не дратував, тож наглядач спокійно сидів на дерев'яній лаві і намагався розрізнити різні запахи, що линули від лобстерів, устриць і лосося.
Містер Гардінг тоді ще не знав, як ведеться в Лондоні, тому подумав, що зайшов не в ту їдальню, і захотів піти звідти геть. Не було ще й п'ятої вчора — і як йому гаяти час аж до десятої? Ще п'ять паскудних годин! Містер Гардінг уже втомився, а гуляти весь цей час він точно не зможе. Тут йому спало на думку сісти в омнібус і проїхатися до Фулгема, а потім повернутися назад. Однак це ще більше його втомить, тому коли розраховувався, поцікавився в жінки, чи не знає вона місцини неподалік, де можна випити чашку кави. Хай та жінка й була власницею рибної їдальні, поводилася вона вельми ввічливо і спрямувала його в сигаретну крамничку навпроти.
Про сигаретні крамнички містер Гардінг мав те саме уявлення, що й про лондонські їдальні, але йому дуже кортіло відпочити, тож він пішов туди, куди йому сказали. Коли прийшов на місце, подумав, що помилився адресою, але чоловік за прилавком тут же впізнав у ньому нетутешнього і зрозумів, чого той хоче.