— Один шилінг, сер… дякую, сер… сигару, сер? Ваш талон на каву, сер… треба буде тільки покликати офіціанта. Якщо ваша ласка, сер, підійміться по сходах. Візьміть краще сигару, сер… завжди можете віддати її другові, самі знаєте. Гаразд, сер, дякую, сер. Якщо ви такі вже ласкаві, я сам її викурю.
Так містер Гардінг із талоном на каву і без сигари піднявся в кімнату для куріння.
Те приміщення видавалося йому вже більш годящим, ніж там, де вечеряв. Там, ясна річ, стояв сильний запах тютюну, до якого містер Гардінг не звик, але після риби тютюн видавався не таким уже й нестерпним. Було там багато книжок і диванів, складених у довгі ряди. Хіба можна знайти щось розкішніше, ніж диван, книжка і чашка кави? Підійшов старий офіціант із парою часописів і вечірньою газетою. Де ще побачите таку ввічливість? Містер Гардінг бажає чашку кави чи краще шербет? Шербет! Він що, десь на Сході, де від Лондона залишилася лише пара часописів? Однак містер Гардінг подумав, що шербет треба пити напівсидячи зі схрещеними ногами, а зараз йому хотілося зовсім не цього, тож наглядач замовив каву.
Йому принесли каву, та ще й яку! Цей заклад — справжній рай. Старий поштивий офіціант запропонував зіграти в шахи. Шахіст з містера Гардінга був такий собі, тож він відмовився, вмостив змучені ноги на диван і заходився ліниво посьорбувати каву і гортати сторінки часопису «Блеквуд». Так наглядач згаяв десь годину, а потім старий офіціант вмовив його на ще одну чашку кави, коли раптом заграв музичний годинник. Містер Гардінг згорнув часопис, затримавши палець на сторінці, і з заплющеними очима ліг слухати годинник. Скоро з годинника заграла віолончель в акомпанементі з роялем, і містер Гардінг почав уявляти собі, що старий офіціант — це єпископ Барчестерський. Він невимовно здивувався від того, що єпископ власноруч приніс йому каву. Потім увійшов доктор Ґрентлі з повним кошиком лобстерів, які той чомусь не залишив на кухні внизу. А потім наглядач почав дивуватися, чому в кабінеті єпископа так багато людей взялися курити, і так містер Гардінг заснув, поринувши уві сні далеко від звичного свого місця в Барчестерському соборі і дванадцяти старців, яких скоро покине назавжди.
Містер Гардінг дуже змучився, тому сон був міцний. Мелодія в годиннику раптом затихла, і від того наглядач прокинувся. Містер Гардінг ошелешено схопився на місці і з подивом виявив, що в кімнаті зараз повно людей. Коли він задрімав, там майже нікого не було. Містер Гардінг стривожено дістав свій годинник і побачив, що вже пів на десяту. Наглядач схопив капелюх, поспіхом збіг униз сходами і швидким кроком подався у Лінкольнз-інн.
Коли наглядач дістався до сходів кабінету сера Абрагама, до десятої залишалося ще двадцять хвилин, тож він почав неквапливо туди-сюди ходити приміщенням, щоби заспокоїтися.
Стояв чарівний серпневий вечір. Втому як рукою зняло. Сон і кава освіжили містера Гардінга, і той з подивом виявив, як сам втішився, коли годинник пробив десяту.
Не встиг годинник затихнути, як містер Гардінг уже заходився стукати у двері сера Абрагама. Секретар, котрий зустрів його, повідомив, що сер Абрагам зараз же прийме відвідувача.
Розділ 17. Сер Абрагам Гепгазерд
Містера Гардінга провели в затишну приймальню, яка більше скидалася на гостьову кімнату в домі якогось джентльмена, ніж на кабінет адвоката. Там наглядач сів чекати на сера Абрагама. Чекати довелося недовго — через десять-п'ятнадцять хвилин містер Гардінг почув із коридору чиєсь завзяте базікання, і майже одразу показався генеральний адвокат.
— Вибачте, що вам довелося чекати, містере наглядачу, — перепросив сер Абрагам, тиснучи гостю руку. — А ще вибачте, що обрав таку пізню годину, але ви повідомили мене запізно, тому, як ви й просили, я обрав найближчий час, коли буду вільний.
Містер Гардінг запевнив того, що йому самому варто перепросити.
Сер Абрагам був високим, худорлявим чоловіком, що посивів надто рано, бо більше жодна риса не видавала його віку. Він трохи горбився, але горбився радше шиєю, ніж спиною. Це все через звичку схилятися вперед при розмові з численними гостями. На вигляд йому десь п'ятдесят років, і якби постійна робота не надала його рисам твердості, від чого чоловік скидався на машину з розумом, його можна було б назвати молодшим. Обличчя сера Абрагама сяяло інтелектом, але йому бракувало природного виразу. До таких завжди звертаються в екстрених ситуаціях, але вони не звикли робити щось буденне. Такого ви б радо попросили захищати ваше майно, але навряд довірили б таємницю про своє кохання. Сер Абрагам сяяв, наче діамант — так само пронизливий, так само невразливий. Він знав, з ким знатися за честь, але не мав друзів. Утім, він їх і не хотів, бо не розумів значення цього слова в позапарламентському сенсі. Друг! Хіба йому не було досить самого себе, і зараз, у п'ятдесят, хіба варто довіритися комусь іще? Сер Абрагам мав і дружину, і дітей, але звідки йому взяти час на ніжні лінощі шлюбного блаженства? Його робочі дні й години були зайняті з часу пробудження до пізнього вечора, коли вже лягав спати. Навіть під час відпустки роботи в нього було більше, ніж у кого-небудь в його найбільш клопітний день. З дружиною сер Абрагам не сварився, але й не розмовляв. У нього не було часу на балачки, він усього себе віддавав розмовам. Однак ту бідолашну леді не назвеш нещасною — вона мала все, що могли дати гроші, вона, певно, стане пером, а сера Абрагама щиро вважала найкращим у світі чоловіком.