Сер Абрагам був чоловіком розумним, сяяв кмітливістю серед найясніших політичних умів за святковими столами. Він, по правді, сяяв завжди: чи то серед людей, чи в Палаті громад, чи в судах блиск аж розлітався від нього. Той блиск був як від сталі, а не як від жарких іскор. Жодне холодне серце не могло сподіватися на втіху і тепло від нього, жодна нещасна душа не могла перекинути часточку своєї ноші на його плечі.
Якщо успіх, то тільки із сером Абрагамом, бо він не знав нікого так само успішного, як і він. Ніхто не підштовхував його, в нього не було впливових друзів, які би протягували його на тому шляху до влади. Ні, сер Абрагам став генеральним адвокатом і, найімовірніше, став би лордом-канцлером лише завдяки своїй наполегливій праці і таланту. Хто ще у всьому світі піднявся так високо взагалі без нікого? Лише найкращі, справді! А хто коли-небудь ставав найкращим без впливових друзів? Архідияконом! Так, коли ти син або онук великого вельможі або бодай його учень… Але в сера Абрагама не було могутнього лорда за спиною. Його батько був сільським аптекарем, а мати — донькою фермера. Чому б то сер Абрагам мав поважати когось, окрім себе? Ось так він і сяє — найяскравіший серед яскравих. А коли блиск зникне і сер Абрагам відправиться до праотців, у жодному оці не зазяє сльозинка, жодне серце не горюватиме за упокоєним другом.
— То що, містере наглядачу, у вас уже немає жодних проблем у тій справі.
Містер Гардінг висловив своє сподівання щодо цього, але він зовсім не зрозумів, що цим хотів сказати сер Абрагам. Сер Абрагам, хай би яким проникливим не був, не міг зазирнути в серце наглядача і прочитати його думки.
— Все скінчено. Вам більше немає через що перейматися. Звісно, треба буде заплатити, але для вас з доктором Ґрентлі всі витрати будуть мізерними… ну, якщо порівнювати їх із тими, що могли би бути в разі продовження справи.
— Боюся, я вас не до кінця розумію, сер Абрагаме.
— Хіба ви не знаєте, що їхні представники зауважили нас і відкликали позов?
Містер Гардінг пояснив, що нічого подібного він не чув, хоча мимохідь і до нього дійшли чутки про такий намір. Зрештою йому таки вдалося дати серу Абрагаму зрозуміти, що такий розвиток подій його все одно не вдовольняв. Генеральний адвокат підвівся, сховав руки в кишені бриджів і здивовано підняв брови, поки містер Гардінг продовжував у подробицях оповідати про лихо, якого тепер хотів спекатися.
— Знаю, що не маю права тривожити особисто вас, але оскільки для мене це життєво важливо, оскільки від цього залежить усе моє щастя, я подумав, що можу спробувати попросити у вас пораду.
Сер Абрагам вклонився і заявив, що його клієнти можуть розраховувати на найкращі поради від нього, а особливо такий шанований клієнт, як наглядач Барчестерської богадільні.
— Слово з перших уст, сер Абрагаме, часто буває ціннішим від цілих томів писаних порад. Правда в тім, що мене не влаштовує теперішній стан справ. Я бачу… не можу не бачити, що в богадільні справи ведуться не так, як того хотів її засновник.
— І так у всіх подібних установах, містере Гардінгу, по-іншому бути не може. Ми живемо в інших обставинах, і в них неможливо забезпечити цілковите дотримання старих заповітів.
— Це правда… це правда, але я не розумію, чому ці інші обставини повинні давати мені право отримувати вісімсот фунтів на рік. Не знаю, чи я взагалі коли-небудь читав заповіт Джона Гірама, та якби мав таку змогу, я б його не зрозумів. Я, сер Абрагаме, хочу, аби ви мені сказали ось що: чи маю я як наглядач право розпоряджатися маєтностями після того, як забезпечу відповідне утримання дванадцяти старців?