— Це церковні доходи — миряни це визнають. Церква сама може дати раду своїм доходам, — ось так архідиякон відповідав, коли в Барчестері чи Оксфорді починали обговорювати богохульні діяння лорда Джона Рассела та решти.
Не дивно, що доктор Ґрентлі не злюбив Джона Болда і що припущення дружини, мовляв з ним варто зблизитися, збентежило його. Треба віддати належне — архідиякону ніколи не бракувало відваги: доктор Ґрентлі радо зустріне ворога на будь-якому полі бою, із будь-якою зброєю. Він так щиро вірив у свої переконання, що не сумнівався у власній перемозі в чесній боротьбі проти супротивника. Архідиякон й гадки не мав, що Джон Болд справді може довести нецільове використання коштів богадільні. Тоді навіщо йому в такому разі шукати примирення? Нечувано! Підкупити невірного ворога церкви невісткою одного сановника і донькою іншого, юною леді, яка була так тісно пов'язана з єпархією і капітулом Барчестера, що мала повне право на чоловіка, обдарованого всіма священними статками! Коли доктор Ґрентлі каже про невірних ворогів, він має на увазі не віру в церковні догми, а не менш небезпечний скепсис щодо чистоти церкви у фінансових справах.
Місіс Ґрентлі добре чує всі вимоги вищої верстви, до якої й сама належить. Вони з чоловіком рідко сперечаються щодо того, в який спосіб слід захищати церкву. Тому її теперішнє бажання поступитися — це напрочуд одиничний випадок!
— Боже милостивий! — знову бурмоче архідиякон, лягаючи біля дружини, але бурмоче так, щоб лише він почув, і не перестає бурмотіти, аж поки сон не вивільняє його з глибокої задуми.
Містер Гардінг сам не розумів, чому б то його доньці не закохатися у Джона Болда. Батько добре бачить доньчині почуття і, певно, найбільше боїться не того, що Болд може взятися за його богадільню, а того, що його розлучать з донькою чи доньку розлучать з коханим. Містер Гардінг жодного разу не розмовляв з Елеонорою про її почуття. Наглядач останній, хто просто так піде розмовляти про таке навіть з рідною донькою. Якби в містера Гардінга була причина не приймати Болда, він би відлучив доньку від нього і не впускав би хлопця до свого дому. Але не було жодної причини. Містер Гардінг хотів би, щоб і другий зять був священником, адже сам містер Гардінг відданий своєму покликанню. Якби так, тоді такий тісний зв'язок забезпечив би їм однакові судження в церковних справах. Проте містер Гардінг не збирається відкидати коханого своєї доньки лише тому, що той має свою думку.
Болд дотепер не робив у цій справі нічого, що могло б якось особисто зачепити містера Гардінга. Через кілька місяців після однієї складної битви, яка добряче вдарила Болда по кишені, він здобув перемогу над однією старою, що відповідала за стягнення подорожніх зборів у його районі. На неї йому поскаржилась інша стара. Болд роздобув розпорядження парламенту, що уповноважувало ту стару стягувати подорожні збори, виявив, що з його підопічної ці збори стягнули неправильно, сам подався через загородження, заплатив, висунув обвинувачення сторожу і довів, що всі, хто підіймаються конкретним глухим провулком і спускаються конкретним глухим провулком, звільняються від зборів. Слава про цей успіх розлетілася далеко, і так до Болда почали звертатися як до поборника прав бідняків Барчестера. Незадовго після цього успіху до Болда почали долітати чутки, що з пожильцями богадільні Гірама обходяться як зі злидарями, хоча самі маєтності, які вони успадкували, були величезні. Адвокат, якого Болд винайняв у справі з подорожніми зборами, підбурив його звернутися до містера Чедвіка по фінансову звітність.
Болд часто висловлював своє обурення щодо привласнення церковних коштів, і його друг дяк чув це не раз. Але такі розмови жодного разу не зачіпали справ у Барчестері, тож коли Фінні, повірений Болда, підбурив його втрутитися у справи богадільні, той спрямував свої зусилля супроти містера Чедвіка. Невдовзі Болд довідався, що якщо докучати містеру Чедвіку як управителю, отже, треба буде докучати й містеру Гардінгу як наглядачу. І хоча йому не хотілося ставити містера Гардінга в таке становище, Болд був не з тих, хто відступить від свого через якісь особисті мотиви.
Щойно він вирішив узяти цю справу у свої руки, по-звичному енергійно заходився працювати над нею. Дістав копію заповіту Джона Гірама, ретельно ознайомився з його формулюваннями. Встановив масштаб володінь і, наскільки зміг, їхню вартість. Уклав таблицю з теперішніми прибутками, про які йому вдалося довідатися. Озброївся цими даними, оформив звернення до містера Чедвіка і попередив про свій візит. Попросив у нього звітність про прибутки й витрати богадільні за останні двадцять п'ять років.