— Я попросив сера Абрагама, люба, витлумачити мені заповіт Джона Гірама. Він не зміг пояснити його так, щоб вдовольнити мене, тож я зрікся посади наглядача.
— Зреклися! — урочисто скрикнув архідиякон своїм сумним і тихим, але все ж досить чутним голосом — так прошепотів, що сам Макреді позаздрив би, а в галереях такий шепіт зустріли би хвилями оплесків. — Зреклися! Господи милостивий! — Сановник нажахано впав у крісло з волосяної бортівки.
— Принаймні я сказав серу Абрагаму, що піду, і, звісно, так я й мушу зробити.
— Аж ніяк, — відрубав архідиякон, вхопившись за промінчик надії. — Нічого з того, що ви кажете з власних міркувань, не має зв'язувати вам руки. Ви ж пішли туди попросити його дати пораду. Я певен, що сер Абрагам не радив робити такого кроку.
Містер Гардінг не міг сказати, що радив.
— Я певен, що він відрадив вас, — провадив своєї преподобний допитувач.
Містер Гардінг не міг заперечити.
— Я певен, що сер Абрагам радив вам порадитися з друзями.
З цим містер Гардінг теж мусив погодитися.
— Отже, загроза вашої відставки ні до чого не призведе, і всі ми будемо там, де були раніше.
Містер Гардінг стояв на килимі і нервово переступав з ноги на ногу. На останнє речення архідиякона наглядач не дав чіткої відповіді, оскільки в голові роїлися думки, як би то втекти до ліжка. Його відставка була вже певною, цілком довершеним фактом, і сам містер Гардінг ні краплі в цьому не сумнівався. Він знав про свою слабкість. Наглядач знав, як легко він піддається чужому проводу. Та він не такий вже й слабкий, щоби піддатися зараз і відступити з того, до чого завела його совість. Містер Гардінг прибув у Лондон з наміром оголосити про своє рішення. Він зовсім не сумнівався в ньому, а сумнівався лише в тому, чи вистачить йому сил захистити це рішення від зятя.
— Ти, Сьюзен, певно, дуже заморилася, — мовив наглядач. — Не хочеш піти спати?
Але Сьюзен не хотіла йти без чоловіка. Вона здогадувалася, що без неї чоловік зацькує батька. Вона взагалі не заморилася, чи принаймні так сказала.
Архідиякон змірював кроками кімнату і своїми впевненими кивками висловлював свою думку щодо явної дурості тестя.
— Чому, — нарешті мовив він — самі янголи зашарілися б від докору і притиску в тому голосі, — чому ви так раптово поїхали із Барчестера? Чому зробили такий крок, не попередивши нас, після того, що сталося в палаці?
Наглядач звісив голову і не відповів. Містер Гардінг не міг опуститися до того, щоби сказати, що не мав наміру втікати від зятя, але зізнатися йому забракло відваги, тож він змовчав.
— Ти надто переймаєшся за тата, — мовила дружина.
Архідиякон розвернувся і дуже тихим, але досі чутним шепотом випалив:
— Господи милостивий!
— Піду-но я спати, — мовив наглядач, беручи свічку.
— Хай там як, пообіцяйте, що надалі не ступите ані кроку, не порадившись, — мовив архідиякон. Містер Гардінг не відповів, а неспішно заходився підпалювати свічку.
— Звісно, — провадив далі зять, — ваша заява серу Абрагаму нічого не значить. Нумо, наглядачу, пообіцяйте. Як бачите, справу вже залагоджено, так ще й без великих клопотів і витрат. Болд був вимушений відмовитися від справи, і все, що вам треба робити, — це тихо сидіти в богадільні. — Містер Гардінг досі не відповідав, а тільки покірливо глянув на зятя. Архідиякон думав, що знає свого тестя, та він помилявся. Архідиякон думав, що йому вдалося вмовити цього нерішучого чоловіка зректися своєї обіцянки. — Нумо, пообіцяйте Сьюзен відмовитися від думки зрікатися посади наглядача.
Наглядач глянув на доньку і, певно, подумав, що коли на його боці Елеонора, йому вже не треба аж так зважати на думку другої доньки, і відповів:
— Я певен, що Сьюзен не проситиме мене порушувати дане мною слово чи змушувати робити щось, що я вважаю неправильним.
— Тату, відмовитися від посади буде божевіллям. На що ви жити будете?
— Бог, що годує малих круків, подбає і про мене, — з усмішкою відповів містер Гардінг, немов боявся когось образити урочистістю цитування Письма.
— Тьху! — не витримав архідиякон. — Якби круки так вперто відмовлялися від дарованої їм їжі, їх би ніхто не нагодував. — Священникам зазвичай не до вподоби, коли в суперечці їм відповідають цитатами з Письма. Вони почуваються ображеними, як лікар, коли якась стара рекомендує йому дозу ліків, чи як адвокат, коли неук намагається принизити його софізмами.
— Буду заробляти у Кребтрі, — скромно відповів наглядач.
— Вісімдесят фунтів на рік! — просичав архідиякон.