Невдовзі наглядач дістав із кишені розклад руху поїздів і взявся пильно вивчати його. Поїзд на Барчестер відправляється о десятій ранку. Про нього можна забути, бо вже майже десята. Другий вирушає о третій по обіді, а третій — поштовий — о дев'ятій вечора. Якщо вирушить о третій, саме встигне додому на чай — те що треба.
— Люба, — почав він, — гадаю, мені треба вирушити додому сьогодні о третій. Вдома я буду о пів на дев'яту. Гадаю, в Лондоні мене вже нічого не тримає.
— Ми з архідияконом повернемося ранішнім рейсом завтра, тату. Не почекаєте нас, щоб поїхати разом?
— Елеонора чекає на мене сьогодні, і в мене є ще чимало роботи, а ще…
— Чимало роботи! — упівголоса мовив архідиякон, та наглядач усе почув.
— Почекайте краще на нас, тату.
— Дякую, люба! Гадаю, я вирушу сьогодні по обіді. — Навіть найбільш залякана тварина дає відсіч, коли заганяти її в кут, тож тепер і містер Гардінг почав виборювати своє.
— Ти, певно, не повернешся раніше третьої? — спитала дружина в чоловіка.
— Мені треба виселитися звідси о другій, — мовив наглядач.
— В жодному разі, — відповів дружині архідиякон, досі не зводячи очей з вивісок крамарів. — Не думаю, що повернуся раніше п'ятої.
Запала довга мовчанка, під час якої містер Гардінг продовжував розглядати розклад.
— Мені треба сходити до Кокса і Каммінза, — зрештою заговорив архідиякон.
— О, до Кокса і Каммінза, — повторив наглядач. Йому насправді було байдуже, куди піде зять. Для його вух імена Кокса і Каммінза не становили жодного зацікавлення. Яке містеру Гардінгу діло до Кокса і Каммінза, якщо він уже владнав свою справу судом власної совісті, вироком, який не підлягає апеляції, який не зможе оскаржити жодний лондонський адвокат. Архідиякон може піти до Кокса і Каммінза і просидіти там хоч увесь день, проводячи стривожені обговорення, але хай би що доктор Ґрентлі там не сказав, містера Гардінга це не цікавило, адже він скоро зречеться посади наглядача Барчестерської богадільні.
Архідиякон узяв свій новий блискучий священницький капелюх, надягнув нові чорні священницькі рукавиці і набув вигляду ваговитого, поважного, ошатного і пихатого, до самих кісток рішучого духівника англіканської церкви.
— Гадаю, побачимося в Барчестері післязавтра.
Наглядач погодився.
— Мушу знову попрохати вас не робити подальших кроків, поки я не зустрінуся з батьком. Якщо ви в боргу переді мною, — тут архідиякон набув такого вигляду, наче думав, що йому судилося зробити щось велике, — то так само ви в боргу перед моїм батьком.
Не чекаючи на відповідь, доктор Ґрентлі тут же подався до Кокса і Каммінза.
Місіс Ґрентлі дочекалась останнього відлуння кроків чоловіка, коли він звернув з двору собору Святого Павла, і заходилася виконувати своє завдання.
— Тату, це вельми серйозна справа.
— Справді серйозна, — відповів наглядач і задзеленчав у дзвінок.
— Я чудово відчуваю сум'яття, яке ви перетерпіли.
— Я певен, що відчуваєш, люба. — Тут містер Гардінг наказав офіціантові принести йому перо, чорнило і папір.
— Хочете писати, тату?
— Так, люба. Хочу написати єпископові заяву про відставку.
— Будь ласка, будь ласка, тату, відкладіть її до нашого приїзду. Будь ласка, відкладіть до часу, як побачитеся з єпископом. Таточку! Заради мене, заради Елеонори!
— Я роблю це саме заради тебе і заради Елеонори. Сподіваюся, що принаймні мої діти не зазнають ганьби їхнього батька.
— Та як ви можете говорити про ганьбу, тату? — тут вона затнулася, бо офіціант, зарипівши туфлями, приніс аркуш паперу і повільно зі скрипом відійшов. — Як ви можете говорити про ганьбу? Ви ж знаєте, що всі ваші друзі думають з приводу цього питання.
Наглядач розгорнув аркуш на столі, приміряючи його до готельного набору промокального паперу, і приготувався писати.
— Хочете відмовити мені лише в одному проханні, тату? — не вгавала донька. — Ви ж не можете відмовитися почекати два короткі дні? За два дні нічого не зміниться.
— Люба, — наївно відповів він, — якщо я буду чекати повернення в Барчестер, то мені можуть перешкодити.
— Але ж ви не бажаєте ображати єпископа?
— Боронь Боже! Єпископ не буде ображатися, бо він знає мене надто добре, щоби погано сприйняти будь-який мій учинок.