Заміжні леді, коли ваші чоловіки кажуть, що їм треба навідатися до своїх юридичних радників, така потреба зазвичай має саме такий характер.
Архідиякон навіть не думав їхати із Лондона, не навідавшись до Кокса і Каммінза. І все ж йому не було що їм сказати. Гру зіграно — архідиякон бачив, що містер Гардінг не поступиться. Зараз його єдиним клопотом було розрахуватися за послуги і покласти всьому край. Гадаю, можна сприймати за належне, що хай би яка причина не завела джентльмена до кабінету його адвоката, він нізащо не піде туди, щоб розрахуватися за послуги.
Однак в очах Кокса і Каммінза доктор Ґрентлі уособлював духовність Барчестерської єпархії, тоді як містер Чедвік уособлював тимчасовість, і тому був аж надто поважним, щоби пів години чекати в кабінеті клерка. Нам не обов'язково вислуховувати скорботні зауваження, в яких архідиякон скаржився містеру Коксу на слабкість свого тестя і на кінець усім їхнім сподіванням на тріумф. Немає потреби повторювати всі ті здивовані вигуки, з якими ці тужливі знання були вислухані. Трагедії не сталося, хоча містер Кокс, невисокий, але із шиєю, як у бика, ледь не знетямився, коли вперше спробував повторити те фатальне слово — відставка!
Містер Кокс раз у раз намагався переконати архідиякона перешкодити божевільному вчинку містера наглядача.
— Вісімсот фунтів на рік! — не вгавав містер Кокс.
— І взагалі нічого не треба робити! — втрутився в розмову містер Каммінз.
— Гадаю, в нього немає приватної власності, — припустив містер Кокс.
— Ані шилінга, — дуже тихо відповів містер Каммінз, хитаючи головою.
— За все життя жодного разу не чув про такий випадок, — мовив містер Кокс.
— Вісімсот на рік, так ще й будинок, у якому кожен перший джентльмен волів би пожити, — підтримав містер Каммінз.
— Так ще й, здається, незаміжня донька, — із моральною серйозністю в голосі мовив містер Каммінз. Архідиякон тільки зітхав, поки обоє по черзі завивали, і хитав головою, немов показуючи, що дурість деяких людей за межею його розуміння.
— Я скажу вам, що він може зробити, — аж засяяв містер Каммінз. — Я скажу вам, як його можна врятувати. Хай обміняється.
— Де обміняється? — поцікавився архідиякон.
— Обміняється житлом. У Паддінґдейлі мешкає Квіверфул. У нього дванадцятеро дітей, він би залюбки переїхав у богадільню. У Паддінґдейлі можна отримувати лише чотириста фунтів на рік, але бодай щось врятуєте з цієї пожежі. Містер Гардінг буде парохом і все-таки залишить за собою триста чи триста п'ятдесят фунтів.
Архідиякон уважно слухав. Доктор Ґрентлі справді подумав, що план може спрацювати.
— Газети, — провадив далі містер Каммінз, — упродовж наступних шести місяців можуть перемкнутися на Квіверфула, а йому буде байдуже.
Архідиякон узяв капелюх і повернувся до готелю, ретельно обмірковуючи пропозицію. Хай там як, треба поговорити з Квіверфулом. Батько дванадцяти дітей залюбки подвоїть свій дохід.
Розділ 20. Прощання
Наступного ранку по поверненні додому містер Гардінг отримав вельми приязного, співчутливого і хвалебного листа від єпископа. «Будь ласка, прийдіть до мене, — писав той, — щоб ми подивились, як краще вчинити. Щодо богадільні, то жодним словом не відмовлятиму вас, але я проти того, щоби ви їхали у Кребтрі. Хай там як, завітайте до мене».
І містер Гардінг таки прийшов. Розмова між двома давніми друзями була довга і довірлива. Весь день вони просиділи удвох, вигадували, як подолати архідиякона і втілити в життя власні задуми, яким той буде протистояти всією вагою своєї влади.
Спочатку єпископ вважав, що коли облишити містера Гардінга на самоті, він житиме у злиднях — і не в переносному значенні, до якого так люблять вдаватися багато наших леді і джентльменів, які злидарюють на п'ятсот фунтів на рік. Містер Гардінг житиме у злиднях не тому, що не матиме кілька пальт, портвейну і кишенькових грошей, а тому, що доведеться служити до знемоги, щоби заробити на хліб.