У вечір перед від'їздом містер Гардінг скликав до себе всіх старців, щоб попрощатися з ними. З Бунсом вони розмовляли часто по його поверненні з Лондона, і містеру Гардінгу було дуже болісно пояснювати старому причину своєї відставки і при цьому жодним словом не висловлювати упередження щодо свого наступника. З рештою містер Гардінг теж бачився — з ким рідше, з ким частіше. Більшість з них поодинці висловлювали свій жаль щодо його від'їзду, але прощання містер Гардінг відклав аж на останній вечір.
Містер Гардінг наказав покоївці поставити на стіл вино і келихи та розставити крісла по кімнаті. Бунса він відправив до кожного зі старців, щоби той запросив їх попрощатися з їхнім уже колишнім наглядачем. Невдовзі на доріжці з гравію і в холі зачовгали старечі ноги. Одинадцять тих, хто міг вийти зі своїх кімнат, зібралися докупи.
— Проходьте, друзі, проходьте, — запросив наглядач… тоді він ще був наглядачем. — Проходьте і сідайте.
Абеля Генді, що стояв найближче до містера Гардінга, він узяв за руку і провів кульгавого буркотуна до крісла. Інші повільно і соромливо пішли слідом. Немічні, кволі і сліпі. Бідолахи! Вони б зараз тішилися, якби не знали того! А тепер їхні старечі обличчя були покриті соромом, а кожне слово з уст їхнього владики було вуглинкою палючого вогнища в їхніх головах.
Коли до них уперше дійшли новини, що містер Гардінг збирається піти із богадільні, їх сприйняли з відчуттям тріумфу. Його відставка була прелюдією до їхньої перемоги. Він зізнався у своїй жадобі до грошей, у якій його звинувачували. А оскільки ті гроші йому не належали, то, ясна річ, вони мали піти старцям. Сто фунтів на рік для кожного почали перетворюватися на реальність. Абель Генді був героєм, а Бунс — слабкодухим підлабузником, який не заслуговує ні честі, ні дружби. Але потім ще інші новини сколихнули помешкання старців. Їм повідомили, що прибуток, від якого відмовляється містер Гардінг, їм не дістанеться, і це підтвердив адвокат Фінні. Потім їм дали знати, що на місце містера Гардінга прийде інший наглядач. Усі розуміли, що новий наглядач не буде до них люб'язнішим. Більшість підозрювала, що той буде менш товариським. А потім прийшла гірка звістка, що з моменту відставки містера Гардінга два додаткові пенси на день, його особистий подарунок, буде скасовано.
Ось так і закінчилася їхня натужна боротьба, їхня битва за права, їхні домагання, їхні суперечки та їхні надії! Вони змінили найкращого наглядача на, ймовірно, когось поганого, так ще й втратили по два пенси на день! Ні, хай би як прикро не склались обставини, це ще було не найгірше, і навіть не близько до того, як буде в подальшому.
— Сідайте, сідайте, любі друзі, — запросив наглядач. — Перед відходом хочу сказати вам кілька слів і випити за ваше здоров'я. Підходьте, Муді, ось ваш стілець. Підходьте, Джонатане Крамбле.
Поступово містер Гардінг розсадив усіх гостей. Не дивно, що на душі їм було кепсько, бо на всі ласки містера Гардінга вони відповіли страшенною невдячністю. Останнім увійшов Бунс. Із скорботним лицем і повільним кроком він підійшов до свого звичного місця біля каміна.
Коли всі розсілися, містер Гардінг підвівся. Йому стало ніяково стояти, тож він знову сів.
— Любі друзі, — мовив він, — ви всі знаєте, що скоро я від вас піду.
Кімнатою покотилося бубоніння, яким старці, певно, хотіли висловити свою прикрість щодо цього відходу. Але то було лише бубоніння, і воно могло означати будь-що.
— Останнім часом між нами були непорозуміння. Гадаю, ви подумали собі, що ви не отримували все, що вам належить, і що коштами богадільні розпоряджалися неналежно. Сам я не можу сказати, як належно розпоряджатися тими грошима, чи як їх витрачати, ось тому я подумав, що краще мені піти.
— Ми не хотіли витурювати вашу святість із богадільні, — мовив Генді.
— Не хотіли, ваша святосте, — підтримав Скалпіт. — Ми не думали, що дійде до такого. Коли я підписував заяву… ну тобто, я її не підписав, бо…
— Може, дамо заговорити його святості, га? — перебив його Муді.
— Ні, — провадив далі містер Гардінг, — я певен, що ви не бажали витурити мене, але я подумав, що краще мені піти. Як самі можете здогадатись, я не дуже знаюся на судовій тяганині, і коли сталося так, що наше спокійне життя потривожили, я подумав, що краще піду. Я не злюся і не ображаюся на жодного з вас.
Тут з Бунса вирвався стогін, який дуже чітко сповіщав про його незгоду.
— Я не злюся і не гніваюся на жодного з вас, — співчутливо повторив містер Гардінг. — Якщо хтось завинив — а я цього не кажу — то він просто повівся на хибну пораду. У нашій країні кожен може боротися за свої права, і саме це ви зробили. Якщо наші з вами інтереси не збігаються, я не можу нічого вам радити з цього приводу. Але зв'язок між нами обірвався. Тепер мій дохід не залежить від ваших діянь, тому, коли вже йду, наважуся дати вам пораду.