Самій споруді не дозволили розвалитися. Містер Чедвік, котрий і понині служить управителем і платить щораз наростальну ренту на спеціально відкритий банківський рахунок, про все дбає, але загалом територія стала якась безладна і потворна. Садок наглядача перетворився на нещасні хащі, доріжки і стежини вкриті заростями, клумби голі, а некошений газон скидається на масу високої вологої трави і неприємного моху. Вся краса тієї місцини зникла. Принади її потьмяніли. Ах! Ще кілька років тому то була найчарівніша місцина Барчестера, а зараз — ганьба для міста.
У Кребтрі-Парва містер Гардінг не поїхав. Він пошанував те, як містер Сміт і його щаслива сім'я обжилися там, тому натомість йому забезпечили невеличкий прибуток у межах міста. Містер Гардінг служив на найменшій з усіх парафій, у яку входили мешканці Кесідрал-Клоуз і кількох прилеглих будинків. Церква в готичному стилі нависає над брамою, яка відгороджує вхід у провулок. До церкви можна піднятися маршем кам'яних сходів, які спускаються під саму арку брами. Завбільшки вона зі звичайну кімнату — може, футів двадцять сім завдовжки і вісімнадцять завширшки. Та кращої й годі шукати. Там є стара різьблена катедра і столик-підставка, є крихітний вівтар під вікном, засклена темним, забарвленим старизною склом купіль, пів дюжини лавок і, може, з дюжина стільців для бідняків, а ще — ризниця. Стеля висока, зроблена зі старого чорного дуба. Три здоровенні балки, що її підпирають, спускаються вздовж бічних стін і переходять у гротескні вирізьблені обличчя: два демони і янгол з одного боку, два янголи і демон — з іншого. Ось така церква Святого Кутберта в Барчестері, парохом якої став містер Гардінг, за що йому платять чистими сімдесят п'ять фунтів на рік.
Тут містер Гардінг кожної неділі править денну службу і раз на три місяці проводить таїнство євхаристії. Публіка в нього невелика, і якби так і залишалося, він би міг дати їй раду: людей приходить саме достатньо, щоби зайняти шість лавок. На одному передньому кріслі, призначеному для бідняків, завжди сидить старий друг містер Бунс, убраний у свою мантію із богадільні.
Містер Гардінг досі служить дяком у Барчестері. Дуже рідко трапляється так, щоб ті, хто прийшов на недільну ранкову службу, проґавили приємну нагоду послухати його молебень, яку ніхто в Англії не може заправити так, як править містер Гардінг. Його не назвеш ні невдоволеним, ні нещасним. Містер Гардінг досі мешкає в житлі, яке винайняв після відставки з богадільні, але зараз мешкає там сам. Через три місяці після всього Елеонора стала місіс Болд і, ясна річ, перебралася до дому чоловіка.
Зі шлюбом виникли певні труднощі. Архідиякона, який не міг так швидко забути про своє горе, ніхто не міг переконати пошанувати церемонію своєю присутністю, але доктор Ґрентлі відпустив дружину і дітей. Шлюб брали в соборі, а вінчав сам єпископ. То було його останнє вінчання. Він ще живий, просто навряд зможе повінчати ще когось.
Невдовзі після вінчання, місяців через шість, коли дівочі принади Елеонори почали згасати і люди безпомильно почали звати її місіс Болд, архідиякон погодився зустрітися з Джоном Болдом на одному вечорі, і з того часу вони мало не здружилися. Архідиякон твердо вірить, що його шваґер за парубоцтва був безбожником, який не вірив у великі чесноти нашої релігії, але шлюб відкрив йому очі, як зробив це й з іншими. Болд так само вважає, що час пом'якшив сувору вдачу архідиякона. І хоча вони вже друзі, вони не часто згадують про свою ворожнечу щодо богадільні.
Як ми й казали, містера Гардінга не назвеш нещасним. Він доглядає за своїм помешканням, хоча з нього йому мало користі, хіба як пристановище, де можна побути наодинці. Більшість часу містер Гардінг коротає в доньки чи в палаці. Його не залишають самого, хай би він того й бажав. Через рік після вінчання Елеонори тверде рішення містера Гардінга жити самотою зазнало такого краху, що він погодився перенести віолончель до дому доньки.
Кожного дня йому надходить звістка від єпископа. «Єпископ шле люб'язність, але його преосвященство кепсько почувається і сподівається, що містер Гардінг повечеряє з ним». Ця новина про здоров'я єпископа — вигадка, бо хоч владиці вже перевалило за вісімдесят, він взагалі не хворіє, а вмиратиме він, як гасне іскра — поступово і без мук. Містер Гардінг часто вечеряє в його товаристві, і це означає, що в палац він прямує о третій, і сидить там до десятої. Коли містер Гардінг не приходить, єпископ стогне і каже, що портвейн стоїть закоркований, нарікає, що до нього ніхто не навідується, а потім йде спати на годину раніше, ніж зазвичай.