Цей чолов'яга, поза сумнівом, гордість богадільні. Такий там запровадили звичай, що одного мали обрати верховодити над рештою, і хоча молодші сусіди обрали саме містера Бунса (так звали того чолов'ягу), він отримував такі самі виплати, як і решта, і все ж прийняв на себе цю вищу роль і навчився зберігати притаманну їй гідність. Дяк радо називав його заступником наглядача й подекуди, коли в богадільні не було гостей, не соромився запросити Бунса разом посидіти біля каміна й випити повен келих портвейну, що стояв під рукою. Бунс жодного разу не обходився й без другого келиха, але ось вмовити його ще й на третій — жодної мольби не вистачило б.
— Ану-ну, містере Гардінгу, досить-досить, — приповідав Бунс, коли другий келих уже був наповнений по вінця. Перехиливши його й почекавши з пів години, Бунс підводився на рівні ноги і, сиплючи благословеннями, які так тішили його заступника, відправлявся до свого помешкання. Бунс прожив стільки років не для того, щоби затягувати моменти тиші до такої міри, щоб потім не мати змоги їх зносити.
Як можете собі уявити, містер Бунс противився нововведенням найдужче. Навіть доктор Ґрентлі не наводив такого небесного жаху на тих, хто втручався у справи богадільні. Містер Бунс кожною своєю клітиною був церковником, а до доктора Ґрентлі приязні не плекав радше тому, що вони удвох мали аж надто багато спільного, щоби вжитися під одним дахом. Містер Бунс гадав, що вони з наглядачем могли б заправляти там і без сторонньої помочі. Так само він думав, що попри статус єпископа як офіційного контролера й особливу пошану до нього серед усіх, хто мав стосунок до заповіту Джона Гірама, сам Джон Гірам не мав наміру допускати до своїх справ якихось архідияконів.
Однак зараз містеру Бунсу було не до цих клопотів — старий просто дивився на свого наглядача так, немовби музика його линула з раю, немовби й сам музикант теж прийшов десь звідти.
Болд мовчки перейшов через газон. Містер Гардінг спершу не запримітив його і продовжував водити смичком по жалібних струнах. Щойно ж публіка повідала про чужинця, містер Гардінг підняв очі і заходився щиро й гостинно вітати свого юного друга.
— Моліться, містере Гардінгу, моліться собі, не відволікайтеся, — мовив на те Болд. — Ви ж самі знаєте, як я люблю церковну музику.
— Ой, та це дурниці, — відповів той, згорнув книгу, а потім, побачивши благальний погляд Бунса, знову розгорнув її. — Ой, Бунсе, Бунсе, Бунсе, прикро, що ви такий підлабузник. Гаразд, тоді я дограю, зараз якраз улюблена частина Бішопа. Опісля, містере Болде, зможемо прогулятися й побалакати, поки Елеонора не принесе нам чай.
Болд всівся на м'яку траву й почав слухати, чи то пак міркувати, як після такої милої мелодії має розповісти дяку про таку неоднозначну проблему, яка має потривожити цього привітного служителя.
Болду здавалося, що виступ закінчився аж надто рано, бо попереду чекало непросте завдання, і від того йому було прикро спостерігати, як останні старці відкланюються і йдуть собі геть.
Серце Болда впало в п'яти, коли дяк буденно, але й привітно відзначив люб'язність його візиту.
— Одна вечірня бесіда вартує десяти ранкових, — мовив він. — Вранці це лише формальність — справжні розмови ведуться вже після вечері. Ось тому я вечеряю так рано — аби витиснути з тих розмов якомога більше.
— Доволі слушно, містере Гардінгу, — відповів Болд, — та боюсь, я перевернув тут усе з ніг на голову, тому прошу пробачення за те, що потривожив вас о цій порі. Прийшов я у справі.
Вираз обличчя містера Гардінга враз став пустим і роздратованим. У тоні того юнака було щось таке, що давало Гардінгу зрозуміти — майбутня розмова буде не з приємних. А ще дякові стало гидко, що його гостинністю так знехтували.
— Хочу поговорити з вами про богадільню, — провадив далі Болд.
— Ну-ну, якщо можу чимось допомогти, то залюбки…
— Йтиметься про звітність.
— Якщо так, любчику, то я нічого не можу сказати, бо й сам ні бельмеса не знаю. А тільки те, що мені платять 800 фунтів на рік. Сходи-но до Чедвіка, він знає все про звітність. А мені краще розкажи, як там Мері Джонс — уже оклигала? Зможе користуватися кінцівкою?
— Гадаю, зможе, якщо буде обережна. Містере Гардінгу, сподіваюся, ви будете не проти обговорити зі мною дещо, що стосується богадільні.
Містер Гардінг глибоко й протяжно вдихнув. Наглядач був проти, явно проти обговорювати бодай щось із Джоном Болдом. Та містер Гардінг не мав відчуття ділового такту містера Чедвіка і не вмів захиститися від злих помислів. Наглядач понуро зітхнув, але так і не відповів.