Все це інженер найретельнішим чином втлумачував Нахабці — з цифрами, графіками, прикладами. Вона слухала, не перебиваючи, і зневажливо морщила ніс. По суті, я тоді її ще мало знала. Я не зрозуміла, що це означає.
Днів десять Нахабка не з’являлася. Потім прийшла з потертою валізою, обв’язаною мотузкою. Я подумала, що вона від’їжджає.
— Тут крила! — випалила вона.
Вона аж підстрибувала з нетерплячки. Мене здивувало, що Нахабка щось зробила; досі вона обмежувалася теоретичними міркуваннями.
— Крила зробили хлопці, — всупереч звичаю вона говорила порівняно неквапно і навіть урочисто. — Я придумала, а вони зробили.
Це було щось нове: у Нахабки з’явилися хлопчаки.
— Зараз я поясню, — сказала вона, смикаючи за мотузку, якою була обв’язана валіза. — Ми вже пробували, здорово виходить!
Я звикла до її вигадок і очікувала, що почую щось фантастичне. Але вона виклала свою ідею, і це справді було просто, ясно і, в усякому разі, правдоподібно. Вона пояснила все в кількох словах.
Людина занадто багато важить, щоб літати на крилах, отже не треба будувати м’язольоти — цю істину Нахабка перекроїла по-своєму. І вийшло: отже, треба будувати м’язольоти для тварин, які легше людини.
— Взагалі це егоїзм, — заявила Нахабка. — Чому тисячі років людина думає про крила тільки для себе? Чому б не зробити крила для тварин?…
Справді — чому? Поворот був несподіваним, і я не знала, що відповісти.
У валізі виявився великий рудий кіт. Він лежав на дощовій парасольці. Точніше, на колишній дощовій парасольці, бо це були крила, зроблені з парасольки.
— Зараз побачите, — сказала Нахабка й почала одягати крила на кота.
Кіт поставився до цього абсолютно спокійно. В житті я не бачила такого незворушного кота. Він нічим не виявляв свого невдоволення, поки Нахабка за допомогою ременів пристібала йому крила. З широкими чорними крилами кіт став схожим на птеродактиля з ілюстрацій до фантастичних романів. Але, повторюю, це був дивно флегматичний кіт. Його анітрохи не хвилювало, що він став першим у світі крилатим котом. Примружившись, він ліниво оглянув кімнату, добродушно помахав пухнастим хвостом і поплентався до крісла, підібрав під себе крила, ліг на них і миттю заснув.
Я пояснила Нахабці, в чому її прорахунок. Мало мати крила, треба, щоб увесь організм був пристосований до польоту. Тут важлива не лише анатомія, а й психіка тварини. Треба вміти й хотіти літати.
Це було дуже логічно, проте Нахабка морщила ніс і крутила головою.
— Подумаєш, психіка, — зневажливо сказала вона. — У нього теж є психіка…
Вона принесла з передпокою свою куртку, порилася в її неосяжних кишенях і виклала на стіл мишу. Натуральну, живу мишу. Все інше сталося в якісь долі секунди. Рудий кіт блискавично стрибнув на стіл. Він рвонувся так, наче ним вистрілили з гармати. Напевно, кіт бездоганно розрахував стрибок. Але він забув про крила. Вони з тріском розкрилися, коли він уже був у повітрі. І ось перелетів через стіл. Це був гігантський стрибок: якби не стіна, кіт пролетів би метрів тридцять, не менше. Він врізався в стіну, очманіло замотав головою і злетів до стелі. Крила скрипіли й ляскали, це лякало кота, і він, як очманілий, метався навколо люстри. Потім із крилами щось трапилося, бо кіт, перекидаючись з шипінням звалився у крісло…
Деякий час ми мовчали, і було чути важке дихання кота.
— Прикро, — сказала, нарешті, Нахабка. — Треба було взяти кажана. А що? Він би його легко наздогнав! Як ви думаєте, чи потрібні народному господарству летючі коти?
Я запевнила Нахабку, що народне господарство цілком обійдеться без летючих котів. І без летючих собак також обійдеться. Я була впевнена, що Нахабка прийде до думки про собак.
— Летючі собаки? — перепитала вона задумливо. — Взагалі-то вони би здорово охороняли отари. Але краще, щоб ці… як їх… самі літали. Тоді й охороняти не доведеться, самі полетять.
— Хто?
— Барани, — нетерпляче сказала Нахабка. — Барани, вівці… Літатимуть на гірські пасовища, от здорово, га?
Тут тільки я зрозуміла, що з Нахабкою потрібно бути дуже обережною. Будь-яку думку вона могла повернути по-своєму — і невідомо, чим би все це закінчилося. Ретельно підбираючи слова, я пояснила Нахабці, що аж ніяк не випадково одні тварини мають крила, а інші — ні. По суті, тут дуже чітко виражений принцип доцільності: крила корисні лише в тих випадках, коли тварина значну частину часу проводить у повітрі. Інакше крила будуть тільки перешкодою, зайвим вантажем.