Вдома в тозі{13} не вештатися, ані ще чогось такого не чинити; листи писати прості, як отой, що він був написав зі Сінуесси{14} моїй матері; бути налаштованим перепрошуватися й миритися з тими, хто вчинив переступ чи завдав прикрощів, — щойно вони самі зволять навернутися; читати докладно, а не вдовольнитися, омайнувши умом ціле, та й не надто швидко погоджуватися з тими, хто оминає суть у балачках.
Що мені трапилися Спогади про Епіктета{15}: Рустик передав зі свого дому.
8. Від Аполлонія{16} — свобідність; нічого й ніколи не кидати на волю випадку, і навіть на мить на ніщо, крім розуму, не покладатися; залишатися завше тим самим — чи то в пронизливих болях, чи втративши дитину, а чи в затяжній хворобі.
Що на живому прикладі пересвідчився: та сама людина може бути і дуже крутою, і дуже поблажливою; що вмію розтлумачити, не дратуючись; що побачив людину, яка досвід і вправність в умоглядних викладах залічувала явно не до найбільших своїх чеснот; що навчився, як приймати від друзів гадану ласку{17}: не принижуючись, але й не зостаючись нечулим.
9. Від Секста{18} — доброзичливість; приклад, як батькові керувати домом; поняття, як жити за природою; невдавана статечність; запобігливість у піклуванні про друзів; терплячість до неуків і тих, хто, не розглянувшись, складає собі про щось гадку.
З усіма добре ладити (спілкування з ним було приємнішим за всякі лестощі, а саму нагоду з ним побути мали за велику честь); осягально й путньо відшукувати потрібні для життя засади й ними порядкувати.
Ніколи не виказувати ні гніву, ні якої іншої пристрасті, а завжди бути безпристрасним, хоч водночас і вельми приязним; мовити добре слово, але без зайвого галасу; бути вченим, не виставляючи цього напоказ.
10. Від Александра граматика{19} — не бути прискіпливим; коли хтось ужиє чужинського слова чи простацького звороту{20} або щось неправильно вимовить — не докоряти, а самому подати приклад: вимовити це саме так, як треба, чи то відповівши, чи погодившись, чи розібравши — саму річ, а не речення{21}, — чи в якийсь інший спосіб доречно натякнувши.
11. Від Фронтона{22} — що зрозумів: тирани — заздрісні, хитрі й лицемірні, а ті, кого називаємо патриціями, — зазвичай досить неприязні{23}.
12. Від Александра Платоніка{24} — надто часто чи без потреби ані не казати, ані не писати в листах, що зайнятий: не шукати в цей спосіб — покликаючись на нагальні справи — відмовки від того, що є належним у співжитті з іншими.
13. Від Катулла{25} — не легковажити звинуваченням друга, і навіть якщо, бува, нерозумно винуватить, — все одно намагатися повернути злагоду; про вчителів від щирого серця говорити добре (як це пишуть у спогадах про Доміція та Атенодота){26}; по-справжньому любити своїх дітей.
14. Від мого брата Севера{27} — любов до родини, до істини, до праведності. Що через нього запізнався з Трасією, Гельвідієм, Катоном, Діоном, Брутом{28}; що маю уявлення про державу, де закон — рівний для всіх, а порядкують там на засадах рівності громадян та рівного права голосу, про царство, де в найвищій пошані — свобода підданих. А ще від нього — рівномірність і рівнонатужність у пошанівку філософії; доброчинство, потяг ділитися добром, добра надія; віра, що ті, хто любий, люблять навзаєм. Коли йому траплялося когось засуджувати — робив це відверто, а друзі не мусили вгадувати, чого хоче й чого не хоче, бо й так було ясно.
15. Від Максіма{29} — самовладання і в усьому послідовність; за всяких обставин, зокрема у хворобах, мати погідне серце; у своїй вдачі гарно сполучати приємне й поважне{30}; виконуючи те, що сам собі поклав, — не скиглити. Щодо нього кожен був певний: «Він що каже — те й розуміє, а як щось робить — то не на зло».
Не дивуватися й не зуміватися{31}; ніколи не квапитися, не вагатися, не розгублюватися, не ніяковіти, силувано не осміхатися, але й не гніватися та не підозрювати. Доброчинність, поблажливість, правдомовність. Він дав уявлення радше того, як не збочувати, аніж як виправлятися; від нього ніхто ніколи не відчував презирства, але попри це ніхто не мав і гадки визнавати себе кращим за нього; а ще ж його люб'язне поводження.