16. Від батька{32} — лагідність; але вже як щось розсудив, перед тим узявши на іспит, — то дотримуватися несхитно. Не впадати в марнославство від гаданих почестей. Працелюбство й наполегливість. Прислухатися до тих, хто має що порадити для суспільної користі; неухильно вділяти кожному по заслузі; досвід, коли підібрати, а коли попустити віжки. Що поклав край любощам із хлопчиками{33}.
Суспільна вирозумілість: не накидав друзям, щоб вони повсякчас товаришили йому за обідом чи конче супроводжували на виїздах; а хто сам через якусь причину був відсутній, потім осягав: «Він — той самий, що й був».
На нарадах пильно все досліджувати, і бути в цьому наполегливим — ніколи в пошуках не відступати передчасно, вдовольнившись першим-ліпшим уявленням про справу. Берегти друзів: не легковажити, але й не набридати. Самодостатність у всьому і завше погідне обличчя. Заздалегідь усе завбачати; наперед уряджати щонайменшу дрібницю.
Без зайвого драматизму спиняти овації та всяку улесливість щодо себе. Завше пильнувати потреби імперії; ощадно розпоряджатися скарбницею — так, щоб вистояти перед будь-якими звинуваченнями. Щодо богів — не бути забобонним, щодо людей — не загравати з народом, не догоджати, не улещувати юрби, а в усьому бути тверезим і твердо триматися свого; не вдарятися в несмак чи новації.
Речами, які полегшують життя — а їх щедро достачає випадок, — користуватися не хизуючись, але й не виправдуючись: коли присутні — невимушено їх брати, коли відсутні — не потребувати{34}.
Що ніхто не скаже: «Софіст!» чи: «Блазень!» чи: «Мудрагель!» а скаже: «Оце — муж. Зрілий, довершений, неулесний, здатний постояти й за себе, й за інших».
До того ж — шанувати справжніх філософів; що ж до решти, то їм не докоряти, але й не давати звести себе на манівці. А ще — товариськість і невимушена люб'язність; поміркована турбота про власне тіло — не так, щоб чіплятися за життя чи робити з себе красеня, і не так, щоб собою легковажити, але так, щоб, самому допильновуючись, якнайрідше звертатися до лікарів і обходитися без трунків та припарок.
Але насамперед — беззаздрісно віддавати належне, коли хтось у чомусь сильний — чи то в красномовстві, чи у вивченні законів і звичаїв, чи в чомусь іншому, — і сприяти, щоб кожну таку людину хвалили за те, в чому вона відзначилася.
Все він робив за прабатьківськими звичаями, але того, як їх береже, ніколи зумисне не виставляв напоказ. Далі. Ані не їздити туди-сюди не любив, ані не хапався то за те, то за се, а подовгу тримався тих самих місць і тих самих справ{35}; навіть після гострих нападів болю в голові — свіжий і бадьорий брався до праці; коли зрідка й мав якісь таємниці, то їх було небагато і стосувалися вони лише суспільних інтересів.
Вирозумілість і поміркованість у влаштуванні видовищ, у проведенні робіт, у роздаваннях та в подібних речах{36} — як у людини, що чинить з огляду на те, що треба зробити, а не на добру славу від зробленого.
Не купався від самого ранку{37}, палаців мурувати не прагнув{38}, і не помишляв ні про наїдки, ні про ґатунок і барву одежі, ні про вроду своїх слуг.
Те, як його стóла вийшла з низин — із Лорійської посілості, і чимало з того, що сталося в Ланувії; як він повівся в Тускулі з митником, що благав пробачення{39}; та й усе інше такого штибу.
Ніколи не був дошкульним, а тим паче, — безличним чи буйним; не бувало й такого, щоб його, як то кажуть, «у піт кинуло», а кожну справу розбирав, немовби на дозвіллі, — спокійно, впорядковано, рішуче, і так, щоб усе між собою узгоджувалося. До нього пасувало б те, що згадують про Сократа{40}: вмів і утриматися, і посмакувати там, де багато хто, коли йшлося про утримування, був немічним, а коли про смакування — ненаситним. І там, і там — сила, витривалість, тверезість, властиві мужеві з досконалою й незламною душею: саме таким він був, коли хворів Максім.
17. Від богів — що мав добрих дідів{41}, добрих батьків, добру сестру{42}, та й вчителів, свояків, родичів, друзів — майже всіх мав добрих; що не зробив проти жодного з них якогось образливого випаду — хоч і був до такого налаштований: якби трапилася нагода, може, щось таке й вчинив би, але з ласки богів обставини ніколи не складалися так, щоб узяти мене на пробу.
Що й далі не виховувався в дідової наложниці{43}; що вберіг незайманою пору своєї юності: не «змужнів» завчасно, а навіть ще трохи часу для неї зайняв{44}.