25. Спробуй, як воно тобі піде, — жити життям доброї людини, котрій до вподоби — те, що вділено їй від Цілого, доволі — того, що її вчинки праведні, а налаштування доброзичливе.
26. Уздрів те? Глянь і на се{159}. Сам себе не зворушуй; натомість сам себе роби простим{160}. Хтось хибить? Проти себе самого хибить. Щось тобі припало? То й гарно: все, що тобі припадає, споконвіку вділено від Цілого і напрядено саме для тебе{161}. А назагал, життя коротке: треба зі здоровим глуздом і праведністю зискувати з теперішності. Будь тверезий — навіть коли попускаєш собі віжки.
27. Чи всесвітнім ладом щось порядкує, чи він — якась намішана каша, та однаково — лад. Хіба ж може бути якийсь лад у тобі самому, якщо у Всесвіті — безлад? Хіба ж таке можливо, коли все — навіть розділене й розвіяне — навзаєм чутливе?
28. Темна вдача, жіноцька вдача, черства вдача; звірська, скотська, дітвацька, бовдурська, шахрайська, блазенська, запроданська, тиранська.
29. Чужинцем у Всесвіті, хто не спізнав те, що в ньому сущого; але не меншим чужинцем, хто не спізнав того, що стається{162}. Хто відбіг громадського розуму — біженець; хто заплющив мисленні очі — сліпець; хто залежить від інших, а не має при собі всього потрібного для життя — убогий{163}. Відпадок Всесвіту — хто відпав і відділився від спільного природного розуму, не вподобавши собі те, що йому припало (а його ж принесла та сама природа, що й тебе виносила); відщепенець громади — хто власну душу відщепив від душі всіх розумних істот (бо вона ж у них — спільна).
30. Цей філософує без хітона{164}, той — без книжок{165}, а отой, напівголий{166}, каже: «Хоч і не маю хліба, та зостаю при розумі». Отак і я: хоч не маю жодного пожитку від навчання, однак при ньому зостаю.
31. Люби те маленьке ремесло, якого навчився, і в ньому шукай супокою; а решту свого життя проживи так, щоб, доручивши богам нагляд за всім, що твоє, не стати ні рабом, ні тираном для жодної людини.
32. Помисли, скажімо, про часи Веспасіана{167}. Там геть усе побачиш: як паруються, як годують дітей, як хворіють, як умирають, як воюють, як святкують, як гендлюють, як орють, як лестять, як сваволять, як підозрюють, як змовляються, як моляться за чужу погибель, як ремствують на те, що мають, як кохаються, як гребуть скарби, як прагнуть консульства й імператорства. Такого життя, як тоді, тепер, либонь, і не знайдеш{168}.
Або повернися до Траянових{169} часів: і там усе те саме, і тамте життя — вже мертве. Так само глянь, щó написано й про інші часи та цілі народи: побачиш, скільки ж то було тих, котрі п'ялися ввись, але вже невдовзі падали й розпадалися на елементи. Та насамперед перебери в пам'яті своїх знайомих, які, марне смикаючись, кидали чинити згідно з власним устроєм: ані самі на цьому твердо не стояли, ані їм цього не ставало{170}. Тут конче пам'ятати, що й завзяття має свою міру і свою вартість: залежить, — до якого діла. Якщо про мале не дбатимеш більше, ніж йому належить, то й не розчаруєшся.
33. Колись такі звичні вислови нині потребують тлумачення; отак і колись гучно оспівані імена: Камілл, Цезон, Волез, Дентат{171}; трохи згодом — Сціпіон і Катон; а далі й Август, і Адріан, і Антонін{172}. Бо все минуще скоро стає схожим на байку, а там і в цілковите забуття поринає. Тут кажу про тих, котрі справді були диво-світочами; а що ж решта? Тільки-но випустять дух — і в безвість пішли, без сліду пропали{173}. То назагал, що ж воно таке — ота вічна пам'ять? Цілковита марнота. Але до чого ж нам тоді докладати труду? Та ось же, до цього єдиного: до праведних думок, до суспільних діл, до слів, у яких жодної брехні, і до налаштування вітати все, що нам припадає, бо воно — конечне, знане, і тече з того самого джерела, з того самого начала.
34. Охоче піддавайся Прялі-Клото{174}: дозволь їй вплітати себе до чого лише забажає.
35. Усе хвилеве: і хто пам'ятає, і кого пам'ятають.
36. Ненастанно споглядай, як усе стається через перетворення, і звикай брати на ум, що природі Цілого ніщо так не до вподоби, як перетворювати суще і творити щось подібне, але вже нове; бо все суще — це, певним чином, насіння будучого. Але ти, навпаки, уявляєш сім'ям лише те, що вкидають у землю чи в лоно, — а це ж велике неуцтво.