Коли Марк Аврелій говорить про важливість для людини узгоджувати з розумом «і рух, і стримування», то зрозуміло, що поруч із абстрактним значенням «рух» виступає й конкретне — «вчинок», а тому незамінним виявляється слово «поступати», «поступування», яке досконало увиразнює обидва значення. На питання, як передати слово, що в оригіналі може означати і «зупинитися», і «задуматися», відповіддю є — «застановитися». Вживання автором слова з основним значенням «кінець» в такому контексті, де воно означає ще й «смерть», вимагає від перекладача згадати не надто часто вживане слово «кончина». Грецьку лексему зі значенням «коритися», яка на рівні етимології містить образ поклону, доземного схиляння, якнайкраще передає дієслово «підхилятися»; а ту лексему, що означає «метушитися», «клопотатися», водночас актуалізуючи в тексті Марка Аврелія своє образне значення «смикатися на мотузках» — добре відтворює дієслово «помикатися». Коли йдеться про те, що речі й обставини зовнішнього світу не «торкають» людини, то вочевидь автор має на увазі не лише конкретно-образне, а й переносне значення відповідної лексеми — «докучати»; в українському перекладі обидва відтінки збережено в слові «діймати».
Ще більше можливостей відкриває характерне для української мови багатство сталих зворотів та словосполучень. Насамперед, воно дає змогу належно передати в перекладі ті вирази, які й в оригіналі є явно ідіоматичними: деякі з них — за допомогою дослівних кальок, як-от «з усієї душі», «привернутися всією душею», «як воно тобі піде», «докладати труду», «хоч лусни», «на чому б не спіймав», «читається на обличчі», «стояти на виході»; а деякі — вдавшись до близьких за змістом і образністю зворотів, як-от «де підібрати, а де попустити віжки» (в оригіналі дослівно «де натягнути, а де послабити» — слово «віжки» легко домислюється); «у піт кинуло» (дослівно «аж до поту»); «довелося червоніти» (дослівно «видав рум'янець»); «згоряти в праці» (дослівно «танути в ділах» або «танути від діл»); «тобі до мислі» (дослівно «згідно з твоїм умом»); «набило оскому» (дослівно «чинить пересит»); «не найгірший вихід» (дослівно «друга [тобто інша, альтернативна] плавба»), «до цього вернути» (дослівно «повертати до цього в [мовленому]»), «якщо при умі» (дослівно «якщо має ум»).
Вживання в перекладі ідіоматичних зворотів видається доцільним також і там, де в оригіналі їх немає, але фраза або містить ті самі слова, що й відповідний український фразеологізм чи стале словосполучення, або є дуже близька до нього за образністю. Подекуди досить простої синонімічної заміни: всі люди є «однієї крові», «з одного сімені» (замість «тієї самої крові», «того самого сімені»); і добрим, і злим людям порівну припадає «добро і лихо» (замість «добро і зло»); хто чинить щось протисуспільне — «відбігає суспільного розуму» (замість «втікає від» чи «уникає суспільного розуму»); про те, що кожному судилася своя доля, знають навіть «викінчені неуки» (замість «цілковиті, довершені неуки»); подекуди — незначного перефразування дослівного перекладу: діла природи «тішать око» (замість «приємні для зору»); Марк Аврелій закликає себе: «Кинься тієї слави!» (замість «полиш те, яку маєш славу»). Нарешті, деякі фрази надаються для перекладу ідіомами завдяки якомусь явно чи неявно присутньому в них образові: на вчителів треба «видавати щедрою рукою» (в оригіналі дослівно «завзято видавати», однак у первісному значенні прислівника — «простягнено» — вбачається образ відкритої долоні); до філософії, як до рідної матері, завше будеш «топтати дорогу» (дослівно «знову й знову мати повернення», але етимологічним значенням іменника є «зворотня дорога»); справжню суть затьмарює «збитий вислів» (дослівно «звичка [часто вживати], яка затерла»).
Особливим випадком є вжиток ідіоматичних зворотів для перекладу окремих слів. До цього засобу перекладач вдається лише в двох ситуаціях. По-перше, в разі дієслів, які або не мають прямого відповідника в українській мові, або, якщо й мають, то вживання їх у даному контексті є недоречним: «брати на іспит» (в оригіналі дослівно «іспитувати»); «впадати в сум'яття» (дослівно «змішуватися»); «випускати дух» (дослівно «видихати»); по-друге, в разі характерних для грецької мови складених слів, які немовби містять у собі цілу фразу. Використання сталих зворотів для перекладу складених слів дає змогу досягнути певного компромісу між неминучою описовістю і настановою по змозі передавати одну лексичну одиницю оригіналу — однією (хай і не лексичною, а фразеологічною) одиницею в перекладі. Приклади: все було й буде «на один взірець» (ὁμοειδής < όμο- «однаково» + εἶδος «взірець»); про вчителів треба «від щирого серця» говорити добре (ἐκθύμως < ἐκ «із» + θυμός «серце»); діла природи «привертають душу» (ψυχαγωγέω < ψυχή «душа» + ἄγω «вести»); в уявленнях, якими живляться правильні засади, треба «підтримувати вогник життя» (ἀναζωπυρέω < ἀνά «догори» або «наново» + ζωή «життя» + πῦρ «вогонь»).