Прислуга в замку знала свою справу. Поки ми з Інною були в ванній, змиваючи з себе свіжий бруд, у вітальні для нас накрили стіл. Після всіх сьогоднішніх пригод ми обоє вмирали з голоду і взялися до вечері з дуже гарним апетитом, якого не змогли відбити навіть спогади про пережиті страхіття.
Герцоґ прийшов, коли ми вже закінчували трапезу. Він мовчки обвів кімнату похмурим поглядом, відтак виразно подивився на слуг. Ті зрозуміли його без слів і квапливо вийшли з покоїв. Тоді герцоґ важко опустився на вільний стілець, налив собі повного келиха вина і одним духом вихилив його.
— Перепрошую за безцеремонність, панове, — сказав він. — У мене просто не витримують нерви. Після смерті батька лише постійна присутність Рівала давала відчуття певності й безпеки. А тепер він мертвий, і я не соромлюся визнати, що відчуваю себе безпорадною дитиною. Женес де Фарамон, цей виродок, переслідував нашу сім’ю майже тисячу років, і на мою долю випала найстрашніша частина його помсти.
Ґарен де Бресі замовк і знову налив собі вина. Цього разу він пив повільно, маленькими ковтками, і якось розгублено дивився на Інну. Мовчання все затягувалося. Нарешті ми збагнули, що він ніяк не може зібратися з думками і гарячково шукає зачіпку для продовження розмови.
— Пане герцоґ, — прийшла на допомогу Інна. — Давайте про все по порядку. Почнімо з того, коли ваш рід уперше зіткнувся з Женесом.
Герцоґ полегшено зітхнув і з вдячністю подивився на неї.
— Це дуже давня історія, — заговорив він. — Мабуть, варто почати з того, що по чоловічій лінії мій рід походить з Основи, і коріння його на півночі Франції. Ще з часів Людовіка Лисого мої предки володіли землями як у Нормандії, так і в Бретані. Бувши васалами обох герцоґів і перебуваючи з ними у віддалених родинних зв’язках, вони брали участь у багатьох їхніх військових авантюрах, найграндіознішою з яких був похід Вільгельма Нормандського в Англію…
З подальшої розповіді герцоґа ми дізналися, що його далекий предок Бодуен де Бресі з ентузіазмом відгукнувся на заклик Вільгельма, негайно спорядив корабель і разом зі своїми вояками відплив із Шербура до Гавра, де планував приєднатися до нормандського війська. Однак доля вирішила інакше, і несподіваний шторм відніс судно далеко в море. Буря не стихала цілий день і всю ніч, а вранці, коли море заспокоїлося, Бодуен де Бресі та його люди побачили за кілька миль на північ берегову смугу.
Позаяк шторм гнав корабель на північний схід, Бодуен вирішив, що це південне узбережжя Девону чи навіть Корнуолу. Однак то було на так. За іронією долі, корабель Бодуена потрапив у міжпросторовий тунель, таємно прокладений темними силами для останньої спроби Прориву на Землю насамкінець Нічийного Сторіччя. Завдяки цій випадковості, інквізитори вчасно виявили тунель і зруйнували його, відвернувши загрозу Прориву.
А Бодуен де Бресі та сотня його людей, опинившись у чужому світі, незабаром переконалися, що про повернення додому годі й мріяти. Втім, більшості з них гріх було нарікати на нещасливу долю. Вони потрапили на Аґріс якраз у той час, коли християнський король Ліону намагався поширити свою владу на прилеглі до його держави території, що перебували під контролем могутнього союзу язичницьких племен. У кожному з них формально урядувала рада старійшин, однак фактичним лідером і одноосібним правителем був старший жрець. Слово жерця було законом для всіх членів племені, він міг скасувати будь-яке рішення ради старійшин та громадського віча, ухваливши на противагу йому своє. А всі общинні й племінні жреці, в свою чергу, беззаперечно підкорялися верховному жерцеві — Заклинателю Стихій, непримиренному ворогові християнства та інших позитивних реліґій.
Швидко зорієнтувавшись у ситуації і зрозумівши, що вороття немає, Бодуен де Бресі запропонував королю свої послуги у війні з язичниками. Його загонові сприяв успіх, і за неповні чотири місяці нормандці власними силами захопили всі південно-східні території язичників. Тепер у володінні Бодуена де Бресі було в десятки разів більше землі, аніж на Основі.
Втім, на цьому він не зупинився. Ретельно зібравши інформацію і встановивши місцеперебування верховного жерця, вирішив швидким маршем пройти до його фортеці і зненацька заскочити Заклинателя Стихій у власному лігвищі. Бодуен де Бресі розраховував, що, позбавлені загального керівництва, язичники невдовзі вгрузнуть у міжплемінних чварах і стануть легкою здобиччю для організованого війська.