Інна мовчки взяла листа, швидко пробігла очима перший аркуш і передала його мені. Я зауважив, що цупкий папір по краях потертий, а текст подекуди розмазаний; це беззаперечно вказувало на те, що впродовж минулих років листа неодноразово перечитували. Почерк був розгонистий і неакуратний, нерівні рядки налазили один на один…
„Любий сину!
Не знаю, чи зможеш ти пробачити своєму батькові, прочитавши ці рядки, та й не дуже розраховую на це. Я пишу їх з іншою метою — у сподіванні, що моя відверта сповідь бодай трохи зарадить тобі в боротьбі з прийдешніми бідами. Лише припустившись фатальної помилки, я став замислюватися над своїми вчинками і гірко пошкодував, що не помер ще в колисці. Змарнувавши своє власне життя, заподіявши багато страждань усім, хто мене любив, я, зрештою перевершив самого себе і загубив не лише свою душу, а й душі своїх іще ненароджених онуків… Але про все по порядку.
Перша зустріч з моїм злим ґенієм відбулася на свято весни 1968 року. Якось уночі, під час гри в покер, я геть програвся й запропонував під заставу старовинний перстень, знайдений моїм дідом при реконструкції каплиці в Шато-Бокер. Мої партнери відмовилися прийняти його на кін; на їхню думку, він не мав ніякої реальної цінності.
Та раптом з глибини залу (а це було в одному зі столичних гральних домів) з’явився літній панок у чорному камзолі без прикрас і в чорному манто. Він рішуче підступив до нашого столу, подивився на мене і сказав, що вірить у моє щастя. Відтак запропонував безвідсоткову позику на суму, що втричі перевищувала необхідну для продовження гри, а перстень погодився взяти лише на знак моєї подяки за цю послугу. Я був захоплений азартом і, певно ж, радо прийняв його люб’язну пропозицію. Я продовжив гру, мені щастило, і на ранок я виграв стільки грошей, скільки не вигравав ще ніколи в житті. Тут варто було б зупинитися — та я, на жаль, ніколи не був стриманою людиною.
Наступного вечора гра поновилася в тому ж самому товаристві, але фортуна відвернулася від мене, і я втратив майже весь учорашній виграш. Та ось мені прийшла чудова карта, і я ризикнув поставити на кін решту своїх грошей. Попадали всі гравці, окрім одного араба з далекої Грані, який за час свого недовгого перебування в Альбіні розкидався грішми з такою легкістю, немовби був самим Крезом. Цей араб, не пригадаю вже його імені, підняв ставки ще вище, чого, правду кажучи, я ніяк не сподівався. Сума була просто фантастична, а у мене не лишилось ані шеляга. Мене охопив розпач, адже я знав, що ніхто не позичить таких грошей — усі завсідники цього грального дому знали, що я дуже неохоче віддаю борги, часом навіть зовсім не повертаю. А клятий араб не визнавав ні чеків, ні розписок, він вимагав лише готівку.
Я бачив, що виграш вислизає з моїх рук… Аж раптом помітив у дальньому кутку залу мого вчорашнього знайомого в чорному вбранні і негайно кинувся до нього з проханням про позику. Трохи подумавши, той виклав на стіл пачку кредитних білетів королівської скарбниці і згорнутий аркуш паперу. Він заявив, що згоден позичити ці гроші, якщо я в присутності свідків письмово присягну безсмертям своєї душі, що зіграю з ним одну гру на будь-яку, запропоновану ним ставку, а в разі моєї смерті це зобов’язання перейде до мого сина. Умови були, м’яко кажучи, підозрілі, та, побачивши гроші, я розгубив рештки обачності й без жодних вагань погодився. Треба відзначити, що я взяв гостро заточене перо так незграбно, що примудрився вколоти собі пальця. Чоловік у чорному забрав розписку, а натомість видав гроші. Коли ми з арабом відкрили карти, то виявилося, що я виграв. Я тут-таки повернув незнайомцеві борг, після чого той пішов і більше в гральному домі не з’являвся.
Відтоді минуло п’ять років. Пам’ять у мене коротка, отож з часом я зовсім забув про чоловіка в чорному і про нашу з ним угоду. Та одного дня він сам нагадав мені про своє існування. Я саме гостював у Альбіні, куди приїхав розбиратися з судовими позовами сусідів. Доповіли, що мене хоче бачити якийсь Женес де Фарамон де Торлор. Я ніяк не міг пригадати людину з таким іменем, однак, знаючи про свою звичку напідпитку заводити всілякі знайомства, погодився прийняти його.