То був мій кредитор — тільки цього разу одягнений не в чорний камзол, а в довгу чорну сутану з каптуром. Без будь-яких передмов він нагадав про нашу угоду й запропонував зіграти одну гру, ставка в якій — моя душа. Я був такий приголомшений, що не спромігся вимовити жодного слова. А він показав підписану моєю кров’ю розписку і зауважив, що в разі відмови має повне право забрати мою душу й без гри, а сама гра лише дає мені можливість усе виправити. Я відразу ж збагнув, до чого все йде. Хтось розумніший і розсудливіший на моєму місці, мабуть, відмовився б від гри, аби не загрузнути ще глибше в диявольських тенетах. Але я…
Певна річ, я програв. Женес усміхнувся і сказав, що з цієї миті „володар“ передає мене під його повну владу, і якщо я не виконаю бодай одного з його бажань, то потраплю прямісінько в пекло, а це бажання виконає за мене мій син.
За півроку, які минули відтоді, я вчинив стільки гріхів, що тепер мені в будь-якому разі гарантоване місце в пеклі. Я покірно виконував найжахливіші бажання Женеса, щоразу тішачи себе надією, що його збочена уява от-от виснажиться. Але те, що він зажадав сьогодні, перевершило найгірші сподівання. Він захотів, аби я віддав йому душі своїх онуків — твоїх ще не народжених дітей, сину! При цьому Женес знову нагадав, що бажання, яке я відмовлюсь виконати, відповідно до угоди, стане твоїм зобов’язанням.
Не знаю, чи правомірна така умова, та боюсь, що лукавий усе передбачив. Гадаю, він не вимагав твоєї душі тільки тому, що ти народився ще до укладання нашої угоди, а отже, я не мав права розпоряджатися твоєю долею. Але є ще слабка надія, що Женес намагається ошукати мене і хитрістю запопасти собі нових рабів. Хоч там як, я вирішив, що краще пізно, ніж ніколи, і відмовив йому. Він наказав мені готуватися до зустрічі з „володарем“ і зауважив, що це однаково не врятує моїх онуків.
Мої дні на цім світі вже добігають кінця, і, правду кажучи, я нетерпляче чекаю смерті. Навряд чи в пеклі буде гірше, ніж зараз. Я не прошу в тебе пробачення, синку, бо знаю, що моїм учинкам немає ні прощення, ні виправдання. Я лише благаю тебе бути обережним. Прощавай. Нехай буде з тобою Той, чиє ім’я мені, грішнику, не годиться поминати.
Твій батько, Олаф Ґабріель де Бресі,
двадцять восьмий герцоґ Бокерський.
Хасседот, 9 вересня 1973 року“.
Дочитавши до кінця листа, я поклав останній аркуш на стіл і подивився на герцоґа. Ґаренові де Бресі було лише сорок років, однак він виглядав на шістдесят. Йому довелося спокутувати гріхи свого батька і прийняти на себе всю міць помсти, виношуваної впродовж дев’яти сторіч.
Герцоґ, тим часом, продовжив свою розповідь:
— Наступного ранку батько поїхав з Хасседота в Шато-Бокер, а за шість днів загинув на полюванні від рук Женеса… Чи не загинув. Не знаю… А я, прочитавши батькового листа, негайно відрядив гінця до Лемоса, в найближче командорство Інквізиції. Десь за місяць по тому приїхав сам верховний король у супроводі кількох інквізиторів. Уважно вислухавши мене й ознайомившися з листом, Метр сказав, що відтепер я перебуватиму під постійною опікою Рівала де Каердена. Рівал став мені за старшого брата, якого в мене ніколи не було, і за батька, якого я майже не знав. Багато в чому нас об’єднувала спільність долі, певніше те, що обидві наші родини зазнали лиха від Женеса де Фарамона. Цей нелюд народився на Основі, в давньому фінікійському місті Тирі; там він був жерцем Вельзевула, а потім зрадив своїх співвітчизників, вступивши у змову з фараоном Тутмосом, і допоміг захопити Тир єгиптянам. Згодом він правив чорні шабаші у карфагенян і водив їхні кораблі до берегів Куби… Рівал багато розповідав мені про Женеса, кровного ворога свого роду. Гадаю, вас зацікавить і ця історія.
Почну з того, що за десять років після своєї поразки на Аґрісі Женес з’явився на Основі, у Ванні, що на південному сході Бретані, і втрутився в боротьбу за герцоґський престол. У цьому північнофранцузькому князівстві знатне дворянство надихав приклад ґрафів Паризьких Робертинів, які в минулому сторіччі стали королями Франції, і кожен з могутніх бретонських вельмож вважав справою престижу претендувати на владу в герцоґстві. Женес виступив на боці одного з претендентів, збираючися згодом усунути свого соратника й посісти його місце. Та на шляху чорного мага став Буґар Валенський, предок Рівала де Каердена, старший жрець кельтського язичницького культу. Він збагнув, щo за сила стоїть за новоявленим претендентом, і рішуче виступив на захист законного герцоґа. Женесові так і не вдалося здійснити задумане, але перед тим, як покинути Основу, він смертельно поранив Буґара, а в його сина відібрав пам’ять і продав на півдні Франції, як простого смерда. Такою була помста колишнього жерця фінікійського бога смерті старшому жерцю бретонських друїдів.