Особисто мені це не здавалося дивним. Інні також. На наш погляд, у цій історії були й куди загадковіші моменти. І ми жадали роз’яснень.
— Перепрошую, професоре, — несміливо озвалась Інна. — Оте наше знайомство в університеті… адже воно не випадкове? Ви опинилися на Основі — і не просто на Основі, а в Києві, — через мене?
Регент усміхнувся:
— Ні, Інно. Гадаю, це просто збіг обставин. За давно заведеним розпорядком, у Нічиї Літа на Основі постійно несе вахту легіон інквізиторів, охороняючи її від проникнення нечисті з прилеглих Граней. Посаду начальника вахти почергово обіймають вищі керівники Інквізиції, а минулого року якраз і була моя черга. Взагалі, охорона Основи, хоч і відповідальна, але доволі нудна справа. Тому я вирішив у вільний час викладати — є в мене така слабинка, люблю, знаєте, навчати молодь. Отак ми й зустрілися… Гм. Коли я вперше побачив вас, Інно, то був украй вражений. Як я вже казав, ви володієте надзвичайно потужним чаклунським даром. Причому „потужним“ — ще слабо сказано. Такий дар, як у вас, в середньому з’являється лише раз на сторіччя.
Інна аж зашарілася від задоволення, а я кинув на неї трохи заздрісний погляд. Помітивши це, регент з поблажливою усмішкою уточнив:
— Мої слова такою ж мірою стосуються і вас, Владиславе. Ваш дар нічим не поступається Інниному. В цьому плані двадцяте сторіччя виявилося багатим на врожай — окрім вас, воно дало світові ще чотирьох чаклунів з таким потужним даром.
— І один із них ви? — запитав я, анітрохи не сумніваючись у ствердній відповіді.
— Ні. Я також „подарунок сторіччя“, але не двадцятого, а вісімнадцятого. Чаклуни з пробудженим даром живуть значно довше звичайних людей, і що вони могутніші, то повільніше старіють… Утім, я не стверджуватиму, що довголіття — однозначно позитивний дарунок долі. У кожної медалі є й зворотний бік. Ось коли доживете до моїх літ… — Так і не скінчивши своєї думки, Ференц Карой підвівся з крісла, переступив через Леопольда і повільно пройшовся кімнатою. — Що ж ти замислив, старий? — промовив він, дивлячись у стелю, певніше, не в саму стелю, а крізь неї кудись угору. — Що ти утнув цього разу? Ти завше був великим режисером, за свого земного життя ти маніпулював людьми, мов маріонетками… То невже збираєшся смикати за ниточки і з небес?
Ми з Інною розгублено дивилися на нього. Регент повернувся до свого крісла і сів. У нього був вигляд смертельно стомленої людини.
— А знаєте, Інно, — нарешті заговорив він. — Тепер я починаю схилятися до думки, що наша з вами зустріч зовсім не випадкова.
— Я теж вважаю, що тут не все чисто, — зауважила моя дружина. — Адже ви могли обрати для своєї викладацької діяльності якесь інше місто, іншу країну. В Києві, звісно, непоганий університет, проте не можна сказати, що він аж надто престижний. Ви могли знайти і значно…
— Не в тім річ, — перебив її регент. — Якраз у цьому нічого дивного немає. Я просто скористався з того, що було напохваті. З 1986-го року, тобто з часів Чорнобильського Прориву, земна штаб-квартира Інквізиції розміщується в Києві. Чорнобиль досі залишається найвразливішою точкою Основи. Мене насторожує інше. Зазвичай ґрафік річних вахт на Основі складає Вища Рада Інквізиції, а потім передає його на затвердження верховному королю. Однак на поточне десятиріччя його повністю склав сам Метр… гм, мушу визнати, тоді я сприйняв це як належне, хоча випадок був безпрецедентний. Далі. Познайомившися з вами, я нікому не повідомив про свою знахідку — за винятком Метра, певна річ. На тій лекції, коли ви бачили його, він був присутній через вас.
— Хотів подивитися на мене?
— Атож. І само по собі це нормально — такий рідкісний дар заслуговував на увагу з боку Великого. А після лекції Метр сказав, що вам треба дати спокій років на п’ять-шість, мовляв, ви ще не дозріли для пробудження дару.
— Ага…
— І уявіть собі, я беззастережно повірив йому. Відтоді я вже не цікавився вами і зовсім не здивувався, коли ви перестали ходити на мої лекції. Ба навіть майже забув про ваше існування.
— А я уникала зустрічей з вами, — зізналася Інна. — Не знаю чому… Втім, тепер здогадуюсь. Але не розумію — навіщо.
Ференц Карой знизав плечима:
— Я теж не розумію. Хоча, можливо, Метр збирався сам узятися за ваше навчання. Можливо навіть, у майбутньому хотів передати вам свою частку Вселенського Духу…
На ці слова я зіщулився. Інна здригнулась. А регент понуро кивнув:
— Чудово вас розумію, молоді люди. Скажу відверто: коли Метр пішов з земного життя, так і не передавши мені своєї частки Духу, у мене наче гора з плечей упала. Я людина, і не хочу втрачати своєї людськості. Власне, як і ви, як і решта людей. Напевно, Метр збагнув це, відмовився від своїх планів і пішов у Безмежність… От тоді й почав діяти кіт. Він розшукав вас, Інно, потім вас, Владиславе, м’яко пробудив ваш дар, після чого переніс обох на Ланс-Оелі, в замкнений світ Контр-Основи, куди шлях для нечисті перекритий. У принципі, Ланс-Оелі ідеальне місце для навчання чаклунів-початківців у Нічиї Літа, я вже давно накинув на нього оком, а років п’ятнадцять тому запропонував на розгляд Вищої Ради план облаштування там підготовчого центру. Одначе Метр наклав на нього своє вето і наказав мені ні в якому разі не чіпати Контр-Основи. Вочевидь, він уже тоді плекав стосовно вас певні плани… Але навіщо? І чому в посланні нема жодної згадки про Леопольда. Це дуже схоже на натяк: зверни особливу увагу на кота. Це цілком у репертуарі Метра.