— І що ж буде далі? — спитали ми.
— Це залежить від вас зокрема і від усього людства загалом. Віднині ви самі собі боги і вільні обирати свій дальший шлях самостійно. Ваше майбутнє — в ваших руках.
— А якщо ми помремо?
— Ви покинете земний світ тільки тоді, коли самі захочете цього, і Я радо прийму вас до Себе. Після вас залишаться ваші нащадки, що продовжать почату вами справу. Зерна Мої вже посіяні на землі, вони швидко дадуть сходи, і ніяка сила не годна викоренити Вселенський Дух серед людей. Так є і так буде!
— А як же Ти?
— Всесвіт неосяжний, тому нема межі Моєму вдосконаленню. За минулі цикли у Мені накопичилося багато Хаосу, я позбудусь його, створю в інших вимірах новий світ земний — і так буде до нескінченності. Коли ви гадаєте, що звільнилися від Мене, то помиляєтеся — це Я звільнився від вас.
— То Ти покидаєш нас?
— З вами Моя частка, а отже, і весь Я. Доки діти малі, батьки піклуються про них, доглядають їх. Ставши дорослими, діти вже не потребують батьківської опіки, але їхній зв’язок з батьками не розривається. Залишайтеся дітьми Моїми, а Я завжди буду вашим Отцем.
— Залишимося, — пообіцяли ми.
— А тепер виправте свій недогляд на Основі і не баріться — повертайтеся на Грані, ваше місце зараз там. Порочне коло розімкнулося, але битва за наступне тисячоліття людства триває. Затямте: ви переможете тільки тоді, коли визбираєте з купи полови зерна — крихти Порядку, що скніють у Хаосі Потойбіччя. Це з їхньою допомогою нечистий брат Мій намагається зруйнувати земний світ — для Абсолютного Хаосу Світовий Кристал невразливий.
— Однак рано чи пізно зерна Порядку знову потраплять у Хаос, і він знову підніме голову. То чи не краще взагалі знищити його?
— Це неможливо. Земне життя породжене протистоянням Порядку і Хаосу, Добра та Зла, Янь та Інь, і вся його історія — безперервна боротьба цих двох стихій. Так було завше, так є нині і так буде до скону віків. Світло існує тому, що є темрява. Краса тому тішить вам око, що існує потворність. Так само й пізнати Добро можна лише в порівнянні зі Злом, а без дисґармонії Хаосу вам не осягнути ґармонійності Порядку. Ви збагнули?
— Збагнули.
— Тож у добру путь, люди, діти Неба і Землі.
Голос стих.
Ми з Інною стояли на балконі й дивилися в небо.
Зорі сяяли в синій порожнечі й вабили нас до себе.
Та це був не той Поклик, що мучив Метра і решту Великих упродовж багатьох тисячоліть.
Це було звичайне людське прагнення до всього загадкового й незвіданого.
Ми почували дивовижну, хвилюючу єдність з усім світом — земним та небесним.
Ми — люди, діти Неба і Землі.
— Як це прекрасно! — зачаровано промовила Інна.
— Атож, прекрасно, — погодився я. — Та буде ще прекрасніше, коли ми повернемо людям день.
— А ми зможемо?
— Звісно, зможемо. Ми мусимо.
Ми взялися за руки і разом промовили:
— Хай буде день!
І був день.
І була Земля.
І було людство.
І були ми.
Серпень 1991 — червень 1999 рр.