Ця праця пропонує нарис «однієї» з історій. Очевидно, що в ній обстоюється не єдина можлива теза, а та, яку автор уважає за найслушнішу. Ця праця — не єдиний можливий спосіб розвивати та обґрунтовувати тезу; вона також не єдина праця, яку можна було б написати в цій манері. «Одна» історія означає, що можливі були й інші всесвітні історії, які людство не прожило з причин, які можна виявити й пояснити в ретроспективному плані. Сучасність не є стихійним і неминучим розвитком будь-якої з традиційних історій: її постання — це історичний випадок, який уможливився через переплетіння європейських особливостей.
Нарешті, цей нарис є начерком «загальної» історії. Загальність стосується всього виду. Її можна розуміти двояко. Загальність може охоплювати людський вид в його людськості, те, чим його можна виявити в кожному представникові виду, незалежно від культурного контексту. Або ж загальність може охоплювати всіх представників виду, що співіснують протягом окремого періоду. Якби всі люди вміли читати й писати, письменність була б загальною рисою, не будучи при цьому характерною рисою людини як виду. Перший з двох напрямків закритий, оскільки немає історій загальних людських істот. Історія може починатися тільки з суб-загального. Для того щоб історія могла вважатися загальною, треба, щоб субзагальне могло стосуватися всіх сучасників і щоб було принаймні два послідовних субзагальних, одне як альфа, а друге як омега. Ці дві умови задовольняє «Нарис загальної історії», оскільки в ньому розглянуто три послідовні культурні стадії, кожна з яких охоплює все людство.
Що це означає? У загальному в собі дуже велика кількість малесеньких людських суспільств ігнорують одне одного, але всі вони належать до одного й того самого поля культурних можливостей, хоч і не знають про це. У загальному для себе всі сучасники зібрані в одну спільноту, поділяють одне й те саме поле можливостей і знають це. Імовірний також і проміжний стан, коли суспільства дуже великі й об’єднують субзагальні частки сучасників. Ці три стани відповідають трьом стадіям всесвітньої історії. На стадії природної історії виду палеолітичне культурне поле в собі поділяється на малесенькі культурні людства. На стадії традиційних історій неолітичне поле в собі поділяється на величезні культурні ареали, які називають цивілізаціями. На стадії об’єднаної історії сучасне поле для себе поділяється людством, що стало свідомим своєї єдності.
«Нарис загальної історії» — це документований і аргументований виклад тези, яка дає змогу пояснити, як і чому через кількадесят тисячоліть людство врешті-решт об’єдналося в єдину історію, а також як і чому стало так, що ця єдина історія є також і сучасною історією.
На таку справу, як ця, наважуєшся не зненацька, і вона не будується на спеціально підібраній літературі. Її живлять книги, які читаєш протягом усього життя і які неможливо навести в покажчику. Зрештою, якщо цей нарис матиме хоч якусь цінність, її слід шукати не в наведенні невідомих фактів, а в тлумаченні фактів з певного зв’язного погляду. Матеріал цієї книжки неважкий і не вимагає приміток і посилань. Погляди й тлумачення були розроблені в попередніх книжках. Опанувати їх не конче необхідно, але може статися, що підходи в цій книзі видаватимуться досить особистими й збиватимуть з пантелику, попри запобіжні заходи, вжиті, щоб зробити цю загальну історію доступною для будь-якого поблажливого й доброзичливого читача.
При остаточній підготовці рукопису мені у великій пригоді стала гостра й слушна критика з боку П’єра Манана. За це йому щира вдячність.