Выбрать главу

Вагон перукаря знаходився поблизу станції. Тут голилися та стриглися всі робітники залізниці.

Коли Жужелиця увійшов до вагону, йому стало моторошно. Блискучі бритви, ножиці, щипці, машинки наводили на нього неймовірний жах.

У вагоні, крім перукаря, нікого не було.

Жужелиця підійшов до дзеркала й сів у крісло. Його одразу пригіпнотизувала якась блискуча машинка.

Перукар ввічливо запитав:

— Ви, товаришу Жужелице, з одекольоном чи без одекольона?..

— З о-де-кольоном!..

— Може й вежеталь?..

— М-м...

— А може вам ще зробити й манікюр?

Жужелиця завовтузився на кріслі й закліпав повіками.

— Та ви вже, як це зветься... зі всіма причандалами... Вам більш видко... Відоме діло, — майстер...

— Ну й рило!.. — сказав перукар. — Туди його!.. З такою мордою, та ще о-де-кольоню захтів!.. Піди скупайся під паровозний ґрант!.. З рила сажу зітри!..

— Що!? – підскочив Жужелиця. — Як ти смієш так ображати! Ти знаєш хто я такий? Чув мою фамілію?

— Твоєї фамілії я не чув, а те, що ти свиня, то це кожний знає!

З цими словами перукар потягнув його за комір з вагону. Жужелиця лементував. Стягнувши Жужелицю з вагона, перукар дотягнув його під паротяговий ґрант.

Якийсь пацан, що гуляв поблизу, зрозумівши в чому діло, відкрутив воду, й вода водоспадом полилася на Жужелицю. Він крутився, верещав і, нарешті, почав плакати. Але побачивши, що це не допомагає, Жужелиця став старанно митися, розвозячи сажу по обличчі, по руках і грудях. Після цього перукар знову схопив його за коміра і підштовхнув у вагон. Тут уже, нарешті, Жужелиця вільно дихнув.

Коли перукар кінчив свою роботу, Жужелиця сам себе не пізнав, він помолодів на років тридцять.

— Што ж, воно, конєшно, коли ви молодая баришня, то я вам фрікасе з мармаладом і нікаких двадцять!.. — промовив Жужелиця до перукаря й вибрикнув козлом.

— Ти — друг! — сказав Жужелиця. — За це я вже тебе не забуду! Хочеш, навіть свою фамілію тобі скажу...

— Що ж у тебе за фамілія така риґінальна? — запитав перукар.

— Тільки тобі я скажу, друг, вперше і востаннє!.. По секрету... І нікаких двадцать... Фамілія моя знаменита, тільки тобі, і по секрету, фамілія моя така, як у одного з наших... Чуєш? і нікаких!.. Мовчок!

II

Паротяг НУ. 514 виїхав після промивки з депа на круг. Він мав зробити черговий пасажирський маршрут Київ-Козятин з Одеським поїздом. Машиніст Хорн уже був на паротязі. Виїхавши на круг, він зліз з паротяга й кругом перейшов на деповські колії.

Машиніст Хорн не любив відчувати, як навколо нього вернеться все депо, коли повертають паротяга, і вважав за приємніше тим часом розмовляти з круговими робітниками.

Хорн зійшов на колію й подивився на годинник: за 15 хвилин одеський поїзд мав вирушити, а тому треба було трохи поквапитися. Коло кругу не було ні одного робітника і Хорн поглянув на штабель зі шпалами, де звичайно лежало все кругове кодло, вигріваючи животи на сонці, і оповідаючи для розваги один одному найнеможливіших пригод, які сталися з батьком, дідом, з онуком діда або, вірніш, з самим оповідачем.

Хорн, поглянувши на штабель зі шпалами, не помилився; там справді лежало все кругове кодло, виставляючи під сонце напівголі животи, що просвічували крізь подерте і брудне шмаття одягу. Була якраз обідня перерва і кругові хропли на шпалах, мабуть, з більшою насолодою, ніж це робить будь-який Чемберлен у своїй затишній відпочивальні. Треба додати, що кругові це роблять не тільки в обідні перерви; вони це роблять при всякому зручному випадкові, ні гудки паротягів, ні грюки майстерень не заважають їм робити це з регулярністю годинника.

—Соску вам в рот! — вилаявся Хорн, підійшовши до них. — Що ж ви гадайте, що поїзд чекатиме до другого ранку?..

Кілька кругових одразу зірвалося зі шпал і прожогом кинулись до кругу, але тут їхній запал несподівано зник, і вони поволі стали повертати круг.

—Під одеський? — запитав у Хорна один із кругових.

Хорн розсердився.

—Я запитав тому, що має їхати потяг Каменєва!.. Я гадав, що він піде раніш одеського!..

—Якого це Каменєва?..

—Це того Каменєва, що комісар всього війська Республіки,* —пояснив Хорн. — Того, що бив усіх білогвардійців... Хіба не знаєш?

—Зміни ногу, шкапо! — сказав круговий робітник, що крутив круга. — Позбиваєш пальці об рельси!..

Паротяг поволі повертався і його димар з ліхтарем унизу вже дивився на станцію наче велика голова циклопа. Хорн знову виліз на паротяг, дав свисток, покрутив реґулятором, пересунув важіль, і паротяг, грюкаючи, зійшов з кругу на колію.