Метушливий стрілочник пересунув стрілку й голосно закукурікав на заіржавлену та побиту мідяну сурму.
Хорн міг їхати далі. Він махнув рукою круговим робітникам, ще раз на прощання затутукав, і паротяг, покрехтуючи на стрілках, як жива почвара, пішов на станцію під одеський поїзд.
III
— Стій!.. — кричав Жужелиця, розмахуючи руками. — Стій! кричав він, доганяючи одеський поїзд, що відходив од станції.
Одеський поїзд уже грюкав по стрілках, поволі збільшуючи скорість. Вагон за вагоном переганяв Жужелицю, що біг спотикаючись за ним. Нарешті Жужелиця вхопився за східці одного з вагонів, але раптом, побачивши, що це вагон-сальон «Інтернаціонал», перелякано зіскочив назад на землю. Кондуктор сміючись, простягав до нього руки, ніби запрошуючи сісти у вагон знову, але Жужелиця, пропустивши ще кілька вагонів, нарешті, вчепився за східці передостаннього вагона й вліз усередину. Тепер уже він їхав і при бажанні міг доїхати до самої Одеси.
— Тисяча мух і дві сотні риб!.. — промовив Жужелиця. — Ще трохи покупався і спізнився б. Ні за що було говорити своєї фамілії цьому перукареві!..
На першій станції Жужелиця зліз із вагона і пішов до паротягу. Йому везло, як поршню, що завжди катаються в мастилі. На паротязі був знайомий машиніст.
— Тобі чого? — запитав у Жужелиці машиніст Хорн, коли той виліз на паротяг.
— У Козятин по цукор їду, та переліз сюди, бо скоро білети питатимуть!..
Хорн уважно подивився на нього й потім із жалем промовив:
— Е-е-е!.. Який же ти виполосканий!.. Як паротяг після промивки. А я гадав, що ти за моїм насосом!..
— Моє вам фрікасе з мармеладом! — сказав Жужелиця. — Це мене так наш перукар поскуб!..
—Ну, а як же Маня?..
— Жене й нікакіх!.. Оце я якраз по цукор їду...
— Фу, який поганий свисток у нашого кондуктора... — сказав Хорн і пересунув важіль.
Поїзд рушив далі. Жужелиця виліз на вугіль коло тендеру, щоб не заважати кочегарові.
Під грюк машини побігли назад уже спілії жовті лани, гайки, балки, сторожки, переїзди та станції. Хорн тільки те й робив, що зупиняв, свистів, гальмував, знову свистів та їхав далі. Під'їжджаючи до вузлової станції, Хорн запитав:
— Ну, а як твоя фамілія?..
—Все гаразд! — відповів Жужелиця, а потім таємниче додав: — перукар також знає!..
Вузлова станція була Фастів, тут поїзд мусів стояти трохи довше. Паротяг мав набрати води. Жужелиця завжди в таких випадках нервувався. Їхати — так їхати, щоб аж курява летіла! Стояти — так стояти, щоб можна було самому собі приснитися! А так чортзнащо, тільки мотаєшся, як курка в мішку... Ніякої тобі приємности...
Коли поїзд зупинився на станції Фастів, до паротягу підійшов головний кондуктор і заявив Хорну:
— Знову буде в нас запізнення на годину!.. Кожанка не при-ймає, закупорка колій!.. Вже пішов туди паротяг. Алеж як почнуть там шарпатися, то мабуть ми встигнемо поконати зі скуки!..
— Тисяча мух і дві сотні риб! — несподівано вигукнув Жужелиця. — Ціла година запізнення!..
— Це я тільки так гадаю! —.сказав кондуктор. — Може ще більше! — і поволі відійшов від паротяга.
— Ти набери води, — сказав Хорн кочегару, — і пророби все інше, а я ляжу спати... Чорт з ним, я сьогодні дуже рано встав!..
— Як же так, — злякався Жужелиця, — а я? Як же ми поїдемо?..
— Збудиш мене, коли треба буде їхати! — відповів йому Хорн.
— Моє вам фрікасе з мармаладом!..
І Жужелиця тяжко задумався.
— Коли їде хто з начальників, то ніяких тобі закупорок! Подумаєш, важні справи!.. Колія аж блищить... А коли їхати по цукор, то що?.. Маня все волосся доскубе!.. Подумаєш, це не важна справа!..
Він думав хвилин п'ять...
— Ах ти, горох з підливкою!.. — вигукнув, нарешті, Жужелиця. — Товаришу механіку, слухайте!.. Не спіть. Я зараз все влаштую!.. Тисяча мух...
І Жужелиця тихо щось зашепотів Хорнові. Хорн презирливо подивися на нього, потім посміхнувся й поліз на полицю спати...
— Ах ти горох з підливкою!..
Жужелиця обережно зліз з паротяга й пішов на станцію. Він вирішив раз назавжди здивувати Хорна, якого вважав за кам'яний насип.
IV
Дррр... Тррр...
Розлютовано деренчав телефон на станції Кожанка.
Тррр... Дррр...
Потурбований конторник, який перед тим мирно куняв за апаратом Морзе, підбіг до телефону й неохоче запитав у трубку:
— Галло!..
Гррр... — довгим гарчанням відповів йому телефон.
— Та хто там? Щоб тобі на пупі нарвало!..
— Що? — прогарчала у відповідь трубка. — Хто це в телефоні, та ще так лається, як гіпотам?