— В телефоні станція Кожанка!
— Говорить Фастів!.. Хто в телефоні?
— Конторник станції...
— Негайно поклич мені коменданта станції, та швидше!
— А хто питає?
— Каменєв.
— Який Каменєв?.. — перелякано запитав конторник.
— Він Каменєва не знає!.. От стерво!.. А скільки років ти голубчику хліб радянський їсиш?.. — прогарчала у відповідь трубка.
Конторник, як кажуть, злопав гарячого вареника. Він обережно повісив трубку, неначе боявся її потурбувати й побіг до коменданта станції.
Коли конторник вбіг до кімнати станції, комендант лаявся з якимось прийомником з Зсиппункта. У конторника був такий вигляд, ніби йому в живіт заліз бандит з банди Струка.*
—Товаришу коменданте, вас просить товариш Каменєв!..
Комендант глянув на нього, ніби на втікача з Кирилівської лікарні.
– Просить до телефона з Фастова. Мабуть там поїзд...
– От сто чортів з вашим Зсиппунктом! – сказав комендант прийомникові. – Всі колії вагонами позабивали... Одеський потяг стоїть... І на тобі, ще потяг Каменєва!..
Комендант поправив пояса з наганом і вийшов з кімнати.
— Галло! Коло телефона комендант станції Кожанка!..
— Говорить Каменєв... Товаришу коменданте, ваша станція затримуй мій поїзд!..
— Я дуже шкодую!.. Паротяг уже розбирав вагони Зсиппункта... За кілька хвилин...
– Я сказав, товаришу!.. Ви мене зрозуміли?.. Годі!
Трубка загарчала й замовкла.
Комендант повісив трубку на місце і здвигнув плечима.
— І хто його міг знати, щоб сам Каменєв говорив про такі дурниці телефоном... Загнати всі вагони під рампу! — сказав він вартовому помічникові. — Моментально!.. До біса всіх прийомників!.. Хай собі лементують... Зранку говорив про це!.. Хіба не читали ранішньої телеграми?..
На станції Кожанка знаходився Зсиппункт. Зі всіх ближчих сіл селяни звозили свій продподаток. Метушня прийомників, селян, стрілочників, начальника станції, вагонів, паротягів не припинялася по кілька день.
На цей раз всі колії було також забито вагонами, але після розпорядження коменданта стрілочники закукурікали на мідяні сурми з подвійною енергією, паротяг застукав буферами об буфери вагонів, а конторник-телеграфіст скажено стукав за апаратом Морзе, закликаючи до розмови Фастів.
Станція поволі звільнялася від вагонів.
V
Чистильник Жужелиця, посвистуючи, проходжав по Фастівському пероні. У нього на обличчі був відбиток смачного шоколаду, що його він із задоволенням поїв, але заздалегідь можна було ручатися, що він ніякого шоколаду не їв, бо його не було на всій станції.
Трохи походивши, Жужелиця підійшов до паротягу. На станції в цей час ударили два рази в дзвін. Хорн спав...
— Товаришу Хорне! — гукнув Жужелиця — незабаром поїдемо! Чуєте?
—Та сам чую!.. — сказав Хорн. — Вже давно пора!.. Маємо вже цілих двадцять хвилин запізнення...
—Алеж не годину!..
– Ну, то що з того! Кондуктор помилився!..
– А те, що я більше на паротязі не їду! Іду у вагон-сальоні.
– На буферах!.. — додав Хорн.
– Хоч би й на буферах!.. А всеж таки у вагон-сальоні!..
На станції вдарили в дзвін три рази й Хорн подивився на водомірну склянку, а потім на годинник. Запізнення було дуже мале. За кілька станцій, збільшуючи швидкість, це запізнення можна було б легко анулювати і Хорн взявся за регулятор.
VI
Коли станція Кожанка під'їхала під одеський поїзд і зупинилася, її не можна було впізнати. Вона блищала, мов нова, вагони в порядку блищали під рампою. Сам комендант станції стояв на пероні.
Жужелиця тим часом обережно переліз з буферів на східці вагон-сальону, і коли поїзд зупинився, він важно зійшов на станцію, неначе вийшов з цього вагону. З поїзду крім кондукторів, більш ніхто не сходив.
Комендант мимоволі подивився на Жужелицю, який пішов навпростець до нього.
— Ви будете комендант станції? – важно запитав Жужелиця.
– Чого вам треба? — ввічливо запитав комендант.
– Я тільки но говорив з вами телефоном з Фастова!..
Це для коменданта був день чудес... Цей голодранець говорив з ним телефоном з Фастова!..
— Хто ж ви такий?
Якийсь конторник, що стояв поруч, тихо промовив:
– Та це ж Жужелиця!.. — за що Жужелиця зміряв його презирливим поглядом і важно відповів коменданту:
— Я Каменєв!..
– Який такий Каменєв? — запитав спантеличений комендант. – Ваш документ!..
Жужелиця витяг звідкись брудний і подертий папірець. Комендант ледве розібрав: