Ой помер козак,
Слава козацька не вмре, не поляже Од нині до віка.
НЕВОЛЬНИКИ
Що на Чорному морю,
Потребі царській,
Громаді козацькій,
Там много війська понаженб,
У три ряди бідних, безщасних невольників посаджено, По два та по три докупи посковано,
Го двоє кайданів на ноги покладено,
Сирою сирицею назад руки пов’язано: : ! - к
Тогді бідні; безщасні' невольники на коліна упадали,Vі;-І Вгору руки ПІДІЙМйМЙ^ ! ‘ 5 ■■■■■. О і
Господа милосердного прохали та благали:
«Господи милосердний, создай з неба ясне еОйще-йа№! ; Нехай;будуй йайданй коло ніг ослабати,
Сирая сириця коло рук ослабати,
йи: будек,' бідні, безщасні невольники, І!м /
У чужій землі хоч мале число полегкості собі мати».
Тоє промовляли,
Землю турецьку кляли-проклинали:
«Земле турецька, ■
Проклята віро бусурманська,
Розлуко ти на світі християнськаГ
Що ти не одного розлучила мужа з жоною,
Або брата з сестрою,
Альбо кровну родину з родиною,
Альбо близьку сусіду з сусідою.
Хто у тобі срібло1злато виробляє,
По всіх землях проходжає,
У турецькій землі нікогда собі отрадності не має». Визволь, господи, невольника з неволі На простії дороги,
На ясні зорі,
На руський берег,
На край веселий,
Меж мир хрещений*
Не ясний сокол квилить-проквиляє,
То син до отця, до матусі в городи християнськії
поклон посилає,
Сокола ясного рідним братом називає:
«Соксіле1 ясний, брате мій рідний,
Ти високо літаєш і далеко буваєш,
Чого ж ти у мого отця й матусі у гостях ніколи не буваєш? Полети ж, соколе ясний, брате мій рідний,
В городй християнські
Та сядь-впади у мого отця, у матусі у дворі,
Жалібненько заквили ’
Та про мою козацькую незгодоньку і тяжкую неволеньку*
Отцеві-матусі розкажи: _ )
Нехай;шедьД.м.ат^уся мою козацькую незгодоньку, >
Тяжкую неволеньку будуть добре знати,
Грунти й маєтки будуть збувати,
Великії шкербоги собнрати
Та мою козацькую головоньку з тяжкої неволі визволяти. Бо як стане Чорнеє море зогравати.
Тоді отець і матуся та не знатиме, де свого сина шукати: Чи в цристані Козловській, чи в городі Царграді на базарі, Що як будуть турки та яничари набігати Та за Чорнеє море в землю агарськую продавати, Д .
Срібло та злото, не-лічачи, ^ »
дорогії сукна поставнямй за нас брати». То тоді брат-товариш се Слово почуває ../.і
Та до брата-товариша словами промовляє:
«Товаришу вірненький, брате мій рідненький,
Не треба було б нам в городи християнські Поклону подавати
Та отцеві-матусі великого жалю завдавати:
Хоча отець і матуся будуть добре дбати,
Грунти-маєтки збувати,
Великії шкорбети збирати,
Та не будуть вони знати, в якій тяжкій неволі
своїх синів шукати. Сюди ніхто не проходжає ,
І мир християнський не заїжджає.
Тільки яснії соколи залітають ; ,
Та на темниці сідають,
Жалібненько квилять-проквиляють Та нас, козаків, бідних невольників*
Добрим здоров’ям навіщають».
Тоді козакам, бідним невольникам,
Тяжкая неволя добре далась знати: ,
Кайдани руки та ноги повривали,
Сирая сириця тіло козацьке-молодецьке
до жовтої кості проїдала.
Тоді козаки, бідні невольники,
Стали плакати-ридатн,
До сирої землі припадати
Та землю турецьку і віру бусурменську
Клясти й проклинати:
«Ти, земле турецька, ти, віро бусурменська,
Ти:;наповнена среблом та злотом, дорогими напитками, Тільки в тобі трудно пробувати.
Що в тобі козаки, бідні невольники, пробувають,
Празника святого різдва й великодня не знають Та про віру християнськую думають та гадають,
Землю турецьку, віру бусурменську клянуть-проклинають: Ти, земле турецька, ти, віро бусурменська,
ти, розлуко християнська! Не одного ти вже розлучила за сім літ войною Мужа з жоною, брата з сестрою, а малих діток З отцем, з ненькою».
Тоді ж то козаки, бідні невольники,
На коліна упадали,.
Господа милосердного прохали:
«Визволь нас, боже, з тяжкої неволі На святоруський берег,
На край веселий, між мир хрещений, в города християнські!» Слава про козаків, бідних невольників,
Од нині до віка, а вам пошли, боже, здравіє і многая літа.
НЕВОЛЬНИКИ НА КАТОРЗІ
Ой та у святую неділеньку Барзе рано-пораненько,