Тогді козаки собі добре дбали,
Сім штук гармат собі ориштували,
Яссу воздавали,
На Лиман-ріку іспадали,
К Дніпру-Славуті низенько уклоняли.
«Хвалим тя, господи, і благодарим!
Були п’ятдесят штири годи у неволі, , .. . . ■
Єслі турки-яничари, то упень рубайте!
Єслі; бідні невольники, то помочі дайте!»
Тогді козаки промовляли:
«Семене Скалозубе, гетьмане запорозький,
Батьку козацький!
Десь ти сам боїшся І нас, козаків, страшишся:
Єсть сія галера не блудить,
Ні світом нудить,
Ні много люду царського має,
Ні за великою добиччю ганяє —
Се, можеть, є давній бідний невольник Із неволі утікає».
«Ви віри не діймайте,
Хоч по дві гармати набирайте,
Тую галеру із грозної гармати привітайте,
Гостинця їй дайте!
Як турки-яничари, то упень рубайте,
Єслі бідний невольник, то помочі дайте!»
Тогді козаки, як діти, негаразд починали,
По дві штуки гармат набирали,
Тую галеру із грозної гармати привітали,
Три доски у судні вибивали,
Води дніпровської напускали...
Тогді Кішка Самійло, гетьман запорозький,
Чогось одгадав, сам на чердак виступав,
Червонії, хрещатії давнії корогви із кишені винімав, Розпустив...
До води похилив...
Сам низенько уклонив:
«Козаки, панове-молодці, сія галера не блудить,
“Ні світом нудить,
Ні много люду царського;тє; ■ ■■■■■•,% і-»• Ні за великою добиччю ганяє— V-/ч,-:-/!' V Се ЄСТЬ давній бідний невольник :
Кішка Самійло із неволі утікає: - >~
Були п’ятдесят чотири годи у неволі, '
і : Тепер чи не дасть бог хоть на час по волі..;.» • • Тогді козаки у каюки скакали,
Тую галеру за мальовані облавки брали 1 ї: Да на пристань стягали,
Од дуба до дуба
На Семена Скалозуба паювали, ; ;
Тую галеру на пристань стягали.
Тогді злато-синії киндяки — на козаки, Златоглаві — на отамани,
Турецькую білую габу — на козаки, на біляки.
А галеру на пожар спускали,
А еребро-злато — на три часті паювали:
Первую часть брали, на церкви накладали,
На святого Межигорського спаса,
На Трахтемирівський монастир,
На святую Січовую покрову давали,
Которі давнім козацьким скарбом будували, Щоб за їх, встаючи і лягаючи,
Милосердного бога благали;
А другую часть помеж собою паювали;
А третю часть брали,
Очеретами сідали,
Пили да гуляли,
Із семип’ядних пищалей гримали,
Кішку Самійла по волі поздравляли:
«Здоров,— кажуть,— здоров, Кішко Самійлу, Гетьмане запорозький! Не загинув єси у неволі, Не загинеш і з нами, козаками, по волі!» Правда, панове, полягла Кішки Самійла голова В Києві-Каневі монастирі...
Слава не умре, не поляже!
Буде слава славна Помеж козаками,
Помеж друзями,
Помеж рицарями,
Помеж добрими молодцями!
Утверди, боже, люду царського,
Народу християнського,
Війська Запорозького, Донського. З усією черню дніпровою, Низовою,
На многія літа,
До конця віка!
ОЛЕКСІЙ ПОПОВИЧ
Ей, на Чорному морю,
На камені біленькім,
Там сидить сокіл ясненький, Жалібненько квилє-проквиляє І на Чорне море Спильна поглядає,
Що на Чорному морю Щось недобре начинає:
Злосупротивна хвилечна хвиля вставав, Судна козацькі-молодецькі :
На три часті розбиває.
Перву часть ухопило —
У біларапську землю занесло;
Другу часть схопило —
У Дунай в гирло забило;
А третя часть тут має —
Посеред Чорного моря 'ч
На бистрій хвилі,
На лихій хуртовині потопляє.
При той часті Було війська много,
А був старшиною Грицько Коломниченко,—
По всьому війську барзе окличен,— Словами промовляє,
Сльозами обливає:
«Ей, козаки, панове-молодці!
Добре ви дбайте,
Гріхів не тайте!
Ісповідайтеся ви Милосердному богу,
Чорному морю,
Отаману кошовому,
Хто на собі гріхи має!»
Тут всі козаки так замовчали,
Як в рот види набрали,
Тільки озоветься Олексій Попович,
Гетьман-запорожець:
«Ей, козаки, панове-молодці!
Добре ви чиніте,
Самого мене, Олексія Поповича, возьміте, До. моєї шиї камінь біленький прив’яжіте, Очі мої козацькі-молодецькі Червоною китайкою затміте,
У Чорне море Самого мене спустіте:
То нехай я буду Своєю головою Чорне море дарувати,
Ніж я маю
Много війська безневинно На Чорнім морі погубити,
Ніж я маю много душ,
Вір християнських,
На Чорному морі потопити».
Тоє козаки як зачували,
Словами промовляли,
Сльозами обливали:
«Ей, Олексію Поповичу,
Славний лицарю і писарю!