Ти ж святе письмо По тричі на день читаєш І нас, простих козаків,
На все добре научаєш;
Про що ж ти од нас Гріхів більше маєш?»
Олексій Попович Тоє зачуває,
Словами промовляє,
Сльозами обливає:
«Ей, козаки, панове-молодці!
Я святе письмо По тричі на день читаю І вас, козаків простих,
На все добре научаю,
Од вас таки гріхів більш маю:
Що як в охотне військо од’їжджав,
І з отцем, і з матір’ю
Триста душ дітей маленьких Конем своїм добрим розбивав,, і Кров християнську Безвинно проливав,
А молодії жони За ворота вибігали,
Діток маленьких На руки хватали,
Мене, Олексія Поповича, Кляли-проклинали.
А ще мимо сорока церков пробігав,
Шляпи не здіймав І на себе хреста не покладав,
І отцевської-матчиної Молитви не споминав...
Либонь мене, козаки, панове-молодці, Найбільше той гріх спіткав.
А ще мимо царської громади пробігав,
За своєю гордощю шляпи не здіймав,
«На день добрий» не давав...
Либонь мене, козаки, панове-молодці, Найбільше той гріх спіткав.
Ей, се не Чорне море мене утопляє:
Се отцевська-матчина мене молитва карає. Ей, коли б мене отцевська-матчина молитва • На Чорному морю не втопила,
Од смерті боронила,
Як буду я до отця, до матері І до роду прибувати,
То буду я отця і матір Штати, шанувати, поважати,
І старшого брата За рідного отця почитати,
І близьких сусід За рідну братію У себе вживати».
Як став Олексій Попович
Гріхи богу повідати,
То зараз стала злосупротивна ; Хвилечна хвиля і
На Чорному морю притихати: : Притихала і впадала,
Мов на Чорнім морі не бувала/' Усіх козаків до острова Живцем прибивала.
То козаки на остров виходили, Великим дивом дивовалн,
Словами промовляли,
Сльозами обливали,
Що на Чорнім морі,
На бистрій хвилі,
На лихій хуртовині потопали, :
Ні одного козака Через Олексія Поповича Между військом не стеряли. Олексій Попович На чудо виходжає,
Бере в руки святе письмо,
По тричі на день читає,
І всіх простих козаків На вСе добре научає:
«Слухайте, козаки, панове-молодці, Як се святе письмо просвіщає,
На все моленіє указує:
Которий чоловік Отцевську-матчину молитву Штить, шанує, поважає,
Того отцевська-матчина молитва Зо дна моря винімає,
Од гріхів душу одкупає,
До царствія небесного проводжає; Та отцевська-матчина молитва У купецтві і в реместві,
І на полі, і на морі На поміч приспіває;
Нам годиться тоє спам’ятати,
За которими молитвами Стали ми хліба-солі поживати»:. Дай, боже, миру царському, : Народу християнському,
Усім на здравіє, на многі літа мати
БУРЯ НА ЧОРНОМУ МОРІ
Ой на Чорному морі.
На білому камені,
Ой то там сидить ясен сокіл-білозорець:
Низенько голову склонив,
Та жалібно квилить-проквнляє;
Та на* святеє небо,
На Чорноє море, .
Іспильна поглядає,
ХЦо на святому небі,
На Чорному морі негаразд починає:
На святому, небі,усі звізди потьмарило,
Половина місяця у тьму уступило;
На Чорному морі, негаразд починає:
Ізо дна моря сильно хвиля вставає,
Судна козацькі молодецькі на три часті розбиває. Першу часть одбивало —
У тихий Дунай заношало;
Другую часть одбивало —
У землю Грабськую На каторгу турецьку заношало;
Третю часть одбивало —
Да на Чорному морі затопляло.
То-то же при тій часті два братики рідненькі.
Як голубоньки сивенькі,
То вони потопали,
Порятунку собі нівідкіля не мали.
Да вони один до одного припливали,
Словами промовляли.
Гірко ридали —
Прощенія домагали,
Перед господом милосердним гріхи свої сповідали. Ой между ними третій чужий-чужениця, Бездольний, безродний і безпомощний, потопає, Порятунку собі нівідкіль не має.
То він до їх припливає,
Словами промовляє,
Гірко сльозами ридає,—
Прощенія домагає,
Перед господом милосердним Гріхи свої сповідає.
То ті брати промовлять словами.
Обіллються гірко сльозами: «Се ж то нас, браття, не сильна морська хвиля затопляє, Се-то отцева молитва і материна Нас видимо карає:
Що як ми у охотне військо виряджалися,
То од отця, од матки прощенія не приймали,
Да старую матусю ми од себе а й стременами одпихали; То тоже ми собі превелику гордость мали:
Старшого брата у себе за брата не мали,
Сестру середульшу марно зневажали,
Близькому сусіді хліба і солі ізбавляли;
То же ми собі превелику гордость мали:
Проти божих церков їжджали,
Шличків із голов не здіймали,
На своє лице хреста не клали,