Милосердного творця на поміч не призивали,
Да по улицях кіньми вигравали,
Да проти себе нікого не стрічали,
Діток малих кіньми розбивали,
Кров християнську на сиру землю проливали!
Ей, коли б то нас, браття, могла
отцева і матчина молитва відсіля визволяти, То нехай же б ми могли вже знати.
Як отцеву і матчину молитву штити-поважати,
І старшого брата за рідного батька мати,
Сестру середульшую штити-поважати,
Близького сусіду у себе за рідного брата мати!»
То як стали словами промовляти,
Отцеву і матчину молитву споминати,—
Став господь милосердний їм помагати,
Стало Чорне море утихати;
Та так-то утихало,
Ніби не гуляло.
То стали ті два брати к берегу припливати,
Стали за білий камінь рученьками брати Да на край виходжати,
На край веселий,
Между мир хрещений,
У города християнськії,
Та до отця, до матки в гості прибувати.
То тоже отець-мати навпроти синів виходжали,
Синів питали:
«Ой сини, пани-молодці!
Чи добре вам у дорозі починало?»
«Добре, отець і мати, нам було на Чорному морі гуляти;
Тільки недобре було, отець і мати, Чужому-чужениці на Чорному морі потопати: йому прощенія ні од кого прийняти І на чужині порятунку дати!»
Да услиши, господи, у просьбах, у молитвах Люду царському,
Народу християнському І усім головам слухающим На многая літа,
До конця віка!
ВТЕЧА ТРЬОХ БРАТІВ 13 ГОРОДА АЗОВА,
З ТУРЕЦЬКОЇ НЕВОЛІ
Ой у святую неділеньку рано-пораненьку Не синії тумани уставали,
Не буйнії вітри повівали,
Не чорнії хмари наступали,
Не дрібнії дощі накрапали,
Когда три брати із города Азова,
З турецької-бусурменської Великої неволі утікали.
Два ли то брата кінних,
А найменший — піший-піхотинець,
За кінними братами уганяє,
За стремена хапає,
По білому камінню, по сирому корінню Свої козацькі-молодецькі ноги собиває, Кров’ю сліди заливає,
Піском рани засипає,
Между коні убігає,
За стремена хватає,
До братів словами рече-промовляє: «Братія мої рідненькі,
Як соколи ясненькі!
Станьте ви, братія, підождіте,
Свої козацькії-молодецькії коні припиніте І мене, пішого-піхотинця,
Между себе возьміте,
Хоч мало-немного, версту місця, підвезіте, У християнськії городи підвезіте,
А ні — ви мені, браття,
У чистому полі по своїй добрій волі З пліч головоньку здійміте,
Козацьке моє молодецьке Тіло в сиру землю поховайте,
Звіру-птиці на поталу не давайте». Середульший брат добре дбає,
До найстаршого брата словами промовляє: «Брате мій рідненький,
Як соколе ясненький!
Станьмо ми, брате, надождімо,
Свої козацькії-молодецькії коні припинімо, Брата свого найменшого,
Пішого-піхотинця, надождімо,
Хоч мало-немного,
Версту місця підвезімо,
У християнськії города підвезімо.
Лучче не ми йому, брате, у чистому полі У своїй добрій волі З пліч головоньку здіймімо,
Козацькеє його молодецькеє Тіло в землю сиру поховаймо,
Звіру-птиці на поталу не подаваймо,.
Що моє ли серце не осмілиться,
Война моя рука не зніметься,
Булатная шабля не йме сікти-рубати.
Лучче було, брате,
У турецькій-бусурменській неволі Усім трьом помирати,
Чим нам свого брата, пішого-піхотинця,
У великій неволі покидати».
Найстарший брат худо дбає,
З плеча нагайкою крає,
Своєму братові рече-промовляє:
«Що як будемо ми, брате,
Свого брата найменшого, пішого-піхотинця, Ждати-ожидати,
Козацькії-молодецькії коні обіждати,
Буде за нами великая неволя,
Сильна погоня ганяти,
Будуть нас у полон, у гіршу неволю завертати, Будуть наше тіло на три часті Сікти-рубати;
То нум же ми, браття, тікати.
Лучче нашому брату найменшому, Пішому-піхотинцю, у турецькій неволі Самому помирати,
А ми ли будем, брате, тікати,
Безпечно лісами та байраками гуляти,
З клену-древа верхи ламати,
Своєму братові найменшому, пішому-піхотинцю,
На прикмету покидати».
їхали ли ті брати не день, не два,
Не три й не чотири,
Стали ті брати до лісів, до байраків доїжджати, Став середульший брат З клену-древа верхи ламати,
Своєму братові найменшому,
Пішому-піхотинцю,
На путі-дорозі покидати.
Став найменший брат доходжати,
Гірко плакать і ридати,
Дрібні сльози проливати,
Своїх братів споминати:
«Невже ж моїх братів на світі немає?
Невже ж за ними турецька-бусурменська Сильна погоня ганяла,
У плін, у гіршу неволю завертала, їхні тіла на три часті сікла-рубала?»
Стали ті брати за ліса, за байраки виїжджати, Стали вони до тихих вод доїжджати. Середульший брат добре дбає,