глас козацький зачуває, Із поля до господи піхотою прибуває,
До матері, старенької вдови, крижем у ноги впадає:
«Ей, мати моя, вдово,
Старенькая жен-о!
Благослови мені, козаку молодому, у перівому разі
на герці погуляти,
За віру християнську одностайне стати —
Чи не мог би я собі слави-лицерствія достати?»
Тогді-то вдова стиха словами промовляє:
«Ей, Івасю Удовиченку, дитя моє!
Чи тобі в мене нічого спити,
Чи нічого з’їсти,
,Чи ні в чім хороше сходити?
Чи тебе городова старшина не знає?
Чи міщанськая челядь не поважає?
Єсть у нас коні воронії І чотири воли плуговії —
Будем ми у полі хліб пахати,
Будем панів і козаків на хліб, на сіль затягати,— Будуть нас без лицерствія добре знати».
«Ей, мати моя, вдово,
Старенькая жено!
Хотя ж у нас є й коні воронії,
І чотири воли плуговії,
Хотя ми будем у полі хліб пахати,
Будем панів і козаків на хліб, на сіль затягати — Будуть мене пани і козаки напідпитку зневажати, Полежіем, домотуром, гречкосієм узивати.
А коли б ти, мати, добре дбала,
Дев’ятеро скоту із кошари на вибор займала,
До города Корсуня одбавляла,
Із жидом-рендаром торг торгувала,
Мені, Івасю Вдовиченку, коня на славу справляла., Що моя душа козацька весьма барзде улюбувала». Тогді-то удова,
Старенька жена,
Істиха словами промовляє:
«Ей, Івасю Вдовиченку, дитя моє!
Не за тобою сі скарби-маєтки збирала,
Щоб я тобі коня на славу спаровляла!..»
«Щоб же ти сього говорить не дождала!»
От тогді-то, як у святий день у воскресний Удова,
Старенька жена,
До божої церкви ік утрені одходила,
Всю козацьку зброю у кімнату замикала,
Тільки шаблю булатну та пищаль семип’ядну На колку покидала.
Тогді ж то Івась Удовиченко
Шаблю булатну і пищаль семип’ядну забирає,
Козацьке собі запальчиве серце має,
Келепом кімнату одбиває,
Всю козацьку зброю на плечі забирає,
Піхотою ув охотне військо поспішає,
Матір старенькую на воротях стрічає,
Ізгорда словами отвергав:
«Ей, мати моя, вдово,
Старенька жено!
Не подобало б тобі козаку молодому і дороги переходить, Подобало б тобі в кутку сидіти,
Та хоть чужую дитину малую колихати;
Абияк з упокоєм хліба-солі уживати».
Тогді-то вдова,
Старенька жена,
Удариться об поли руками,
Обіллється дрібними сльозами,
Промовить стиха словами:
«Ей, Івасю Вдовиченку, дитя моєї Бодай ти й туди не дойшло,
І відти не прийшло!
Щоб тебе перва куля не минувала,
У первій військовій потребі спіткала!»
Отогді-то вдова,
Старенька жена,
Два дні свого сина кляне-проклинає,
На третій день подумає-погадає,
Руки до бога здіймає,
Господа з небес благає:
«Дай мені, боже, сі слова перед собою мати,
А свого сина Івася Вдовиченка хоть раз у вічі повидати!» Тогді ж то вдова — не вбогою себе мала —
Одинадцятеро скоту з кошари на вибір занімала,
До города Корсуня одбавляла,
Із жидом-рендаром торг торгувала,
Івасю Вдовиченку коня на славу спаровляла,
Ще козаку запорозькому сім кіп на жупан давала,
А три копи на мед та на оковиту горілку:
«Ей, козаче, козаче!
Коли б ти добре дбав —
Де мого сина нагониш,
Там його окониш,
Добрим лицарем настановиш:
Нехай він по походах піхотою не ходить,
Своїх молодецьких ніжок не вриває,
Мене, матері, старенької вдови, не проклинає!»
Тогді-то козак — як він коня до рук принімав —
На Гайман-долині козаків наганяв,
Чотири сотні обминував,
У п’ятій сотні Івася Вдовиченка познавав,
Коня до рук йому уручав.
Тогді ж то Івасю Вдовиченку на доброго коня сідає,
Міжду козаками як сокіл літає:
«Я ж-думав, що мене мати у домі клене-проклинає,
Аж вона обо мні великеє старанне має.
Дай мені, боже, сей поход сходити,
Знав би я, як свою матір у домі споважати!»
Отогді-то на Черкень-долину прибували,
Козацькими табурами постали.
Тогді ж то Филоне, корсунський полковниче,
Із намету виходжає,
До козаків стиха словами промовляє:
«Ей, козаки, діти, друзі!
Прошу вас, добре дбайте:
Чи нема міжду вами котрого козака старинного,
Отамана курінного,
У первому разі на герці погуляти,
За віру християнську достойно і праведно стати?
Чи не мог би котрий козак собі слави-лицерствія достати? Тогді-то всі козаки замовчали...
Тільки Івась Удовиченко стиха словами промовляє:
«Ей, Филоне, корсунський полковниче,
Батьку старий!
Благослови мені, козаку молодому,