І до могили будуть привертати...»
ПРОВОДИ КОЗАКА ДО ВІЙСЬКА
Ой у неділю барзо рано-пораненьо Не сива зозуля закувала —
Сестра брата своего із подвірні своєї В військо виряджала,
Словами промовляла І сльозами ридала:
«Ей же, мій брате рідненький,
Голубонько сивенький!
Відкіля тебе виглядати,
Із якої сторонки у гостині сподіватись:
Чи з Чорного моря,
Чи з чистого поля,
Чи з славного із войного люду, війська Запорожжя?» «Ей, сестро-моя рідненька,
Як голубка сивенька!
Не виглядай мене ні з Чорного моря,
Ні з чистого поля,
Ні з славного люду, війська Запорожжя.
А виглядай мене, сестро,
Як будуть о Нетрі сині озера замерзати,
А о святім Василії калина білим цвітом процвітати». «Ей, добре ж ти, братко, знаєш,
Добре, братко, ти відаєш:
Як синім озерам о Петрі не замерзати,
А о святім Василії калині білим цвітом не процвітати... То я іще скільки у світі проживала,
А у старих людей не .чувала,
Щоб синім озерам о Петрі замерзати,
А о святім Василії калині, білим цвітом процвітати». «Добре ж ти, сестро, знаєш,
Добре ти, сестро, і відаєш:.
Як синім озерам о Петрі не замерзати,
А о святім Василії калині білим цвітом не процвітати, Так мені вік-віком у гостинях не бувати...»
«Ей, як будеш ти, братко, на чужій стороні проживати, Будеш ти пити і гуляти,
Будуть ранньою зорею і вечірньою До тебе куми і побратими приходжати,
Будуть тебе рідним братком називати...»
При добрій годині —
Куми й побратими!
Як пристигла козака-летягу нещасливая година,
Злая хуртовина,
То одцуралася й притаманная родина.
На святую неділю люди з церкви йдуть,
Як бджоли гудуть,
Плече об плече торкаються,
Род з родом,
Брат із братом,
Сват із сватом На здоров’я питаються;
А козака-летяги при нещасливій годині Ніхто не займає І на здоров’я не питає,
Наче б ніколи не бували І хліба-солі не вживали!
Господи, утверди й подержи Пана Грицька І всіх вислухающих На многії літа.
КОЗАЦЬКЕ ЖИТТЯ
Не один козак сам собі шкоду шкодив,
Що від молодої жінки у військо ходив.
Його жінка кляла-проклинала:
«Бодай тебе, козаче-сіромахо, побило в чистому полі Три недолі:
Перша недоля—щоб під тобою добрий кінь приставу Друга недоля — щоб ти козаків не догнав;
Третя недоля — щоб тебе козаки не злюбили І в курінь не пустили!»
А козак добре дбає,
На жінку не потурає,
Жінці віри не діймає,
Коневі частенько зеленого сіна підкладає,
Жовтого вівса підсипає,
Холодною криничною водою коня напуває,
У поход виступає.
Господь йому дав,
Що під ним добрий кінь не пристав,
Він козаків доганяв;
Що його козаки злюбили,
До себе в курінь пустили,
Ще й отаманом настановляй.
Тогді козак у війську про.буває,
Свою новину козакам оповідає:
«Слухайте, панове-молодці,
Як то жіноцька клятьба дурно йде,
Так як мимо сухе дерево вітер гуде;
Жіноцькі сльози — дурні, як вода тече».
Жінка в корчмі пила, та гуляла,
Та домівки не знала,
Мов її хата к нечистій матері пусткою завоняла. Скоро стала козака з походу сподіватись,
Стала до домівки приходжати,
Стала в печі розтопляти,
Стала той борщ кислий,
Оскомистий, чортзна-колишній Із-під лави виставляти,
Стала до печі приставляти,
От тим борщем хотіла козака привітати.
Скоро став козак з походу прибувати,
Став до нових воріт, до ламаних, доїжджати;
Він з коня не вставає,
Келепом нові-ламані ворота відчиняє,
Козацьким голосом гукає.
Скоро стала козачка козацький голос зачувати,
То вона не стала против нього дверми виходжати, Стала, мов сивою голубкою, в вікно вилітати.
Тоді козак добре дбає,
Хорошенько її келепом по плечах привітає, Карбачем по спині затинає.
Тогді козачка у хату вбігала,
Буцім нехотя той борщ поліном штиркнула.
Ну його к нечистій матері! У піч обертала,
Новий борщ унов варити зачинала;
До скрині тягла,
Не простого — лляного полотна тридцять локтів
узяла
До шинкарки тягла,
Три кварти не простої горілки — оковита узяла,
З медом та з перцем розогрівала,
От тим козака частувала та вітала.
От то вийшла козачка на другий день за ворота,
Аж сидить жінок превеликая рота,—
А сказано — жінки, як сороки:
Одна на одну зглядали Та й козачку осуждали,
Та й козачці не казали.
Одна-таки старушка не втерпіла,
І козачці сказала:
«Гей, козачко, козачко! :
Десь твій козак нерано з походу прибував,
Що попід очима добрі гостинці додавав»,,