То козачка добре дбала,
По-свойому козака покривала:
«Чи ви ж то, жіночки-голубочки, не знаєте,
Що мій козак нерано з походу прибував,
Заставив мене в печі потопити,
Вечеряти варити,
А я пішла по дрова,
Та не втрапила по дрова,
А втрапила по лучину,
Попідбивала собі очі на ключину.
Роблю ж я таки те ремество синило,
Так воно мені добре взнаки далося:
Як я його мішала, так воно мені за очі взялося».
А козак сидить у корчмі та мед-вино кружає,
Корчму сохваляє:
«Гей, корчмо, корчмо-княгине!
Чом-то в тобі козацького добра багато гине?
1 сама єси неошатно ходиш,
І нас, козаків-нетяг, під случай без свиток водиш!» Знати, знати козацьку хату,
Скрізь десяту:
Вона соломою не покрита,
Приспою не осипана,
Коло двора нечиста-ма й кола,
На дровітні дров ні поліна,
Сидить в ній козацька жінка — околіла.
Знати, знати козацьку жінку,
Що всю зиму боса ходить,
Горшком воду носить,
Полоником діти напуває!
КОЗАК НЕТЯГА ФЕСЬКО ГАНЖА АНДИБЕР
Ой полем, полем Килиїмським,
Битим шляхом Ординським,
Ей гуляв, гуляв козак, бідний летяга, сім год і чотири Да потеряв з-під себе три коні воронії.
На козаку, бідному летязі,
Три серомязі,
Опанчина рогожовая,
Поясина хмельовая;
На козаку, бідному летязі, сап’янці —
Видні п’яти і пальці,
Де ступить — босої ноги слід пише;
А ще на козаку, бідному летязі, шапка-бирка —
Зверху дірка,
Шовком шита,
Буйним вітром підбита,
А околиці давно немає.
Іще ж то козак, бідний летяга, до города Килиї прибув Та не питається, де б то стати Коня попасти,
А питається, де корчма новая,
Шинкарка молодая,
Настя кабачна:
«Тая на нас, на бідних летяг, хоч зла, да й обачна».
Городом Килиєю іде,
Слухає-прислухається,
Чи не радиться хто на славне Запорожжя гуляти.
Аж тільки радяться-поражаються Три дуки-сребраники На кабак іти
Меду да оковитої горілки попивати.
Тогді-то козак добре дбав,
Попереду собі у кабаку кватиру займав,
Край груби сідає,
Плечі свої козацькі пригріває.
Тогді дуки-сребраники у кабак уходжали,
У стола сідали,
По цебру меду, оковитої горілки постановляли.
Первий дука-сребраника Гаврило Довгополенко
переяславський,
А другий ВойтеНко ніжинський,
Третій Золотаренко чернігівський.
Іще ж бідного козака-летяги не вітають Ні медом шклянкою,
Ні горілки чаркою.
То козак, бідний летяга, на дуків-сребраників скоса
поглядає;
То один дука-сребраника був обачний,—
Гаврило Довгополенко переяславський,—
Із кармана людську денежку виймав,
Насті кабачній до рук добре оддавав,
А ще стиха словами промовляв:
«Ей,— каже,— ти, шинкарко молода, ти, Насте кабачна! Ти,— каже,— до сих бідних козаків-летяг хоч злая,
да й обачна:
Коли б ти добре дбала,
Сю денежку до рук приймала,
До погреба одходила,
Хоч норцового пива уточила,
Сьому козаку, бідному летязі,
На похміллє живіт його козацький скріпила».
От тогді-то Настя кабачна денежку приймала,
До погреба одходила,
Меду та оковитої горілки вточила,
Козаку, бідному летязі, коновку в руки втеребила.
От тогді козак, бідний летяга, як узяв коновку за ухо, Оглядиться — аж і в дні сухо.
От тогді-то козак, бідний летяга,
Як став у собі хмель козацький зачувати,
Став коновкою по мосту погримати,^-Стали в дуків-сребраників Із стола чарки й шклянки літати.
От тогді ж то козак, бідний летяга,
Як став у собі більший хмель зачувати,
Став з-під опанчини рогожової,
З-під поясини хмельової,
Щирозлотний обушок виймати,-
Став шинкарці молодій за цебер меду застановляти;
Стали дуки-сребраники
Один до одного стиха словами промовляти:
«Ей, шинкарко молода,
Настя кабачна!
Нехай сей козак, бідний летяга,
Не мається в тебе сеї заставщини викупляти,
Нам, дукам-сребраникам,
Нехай не зарікається воли поганяти,
А тобі, Насті кабачній, груб топити!»
От тогді-то козак, бідний летяга,
Як став сії слова зачувати,
Так він став по кінець стола сідати,
Став чересок винімати,
Став шинкарці молодій,
Насті кабачній,
Увесь стіл червінцями устилати.
Тогді дуки-сребраники,
Як стали в його червінці зоглядати,
Тогді стали його вітати Медом шклянкою І горілки чаркою.
Тогді й шинкарка молода,
Настя кабачна,
Істиха словами промовляє:
«Ей, козаче,-— каже,— козаче!
Чи снідав ти сьогодні, чи обідав?
Ходи зо мною до кімнати,
Сядем ми з тобою поснідаєм ■
Ли пообідаєм».