Тогді-то козак, бідний летяга,
По кабаку походжає,
Кватиру одчиняє,
На бистрії ріки поглядає,
Кличе, добре покликає:
«Ой ріки,—каже — ви ріки НИЗОВІЇ, ’ . ' Помощниці Дншриьи'
Або мені помоч. дайте,
Або мене з собою візьміте!»
От тогді один козак іде, ■ ■■■
Шати дорогії несе,
На його козацькі плечі надіє; —
Другий козак іде,
Боти сап’янові несе,
На його козацькі ноги надіє;
Третій козак іде,
Шличок козацький несе,
На його козацьку главу надіє.
Тогді дуки-сребраники Стиха словами промовляли:
«Ей, не єсть же се, братці,
Козак,, бідний, летяга,
А єсть се Фесько Ганжа Андибер,
Гетьман запорозький!
Присунься ти до нас,— кажуть,— ближче, Поклонимось ми тобі нижче;
Будем радиться,
Чи гаразд-добре на славній Україні проживати», Тогді стали його вітати Медом шклянкою І горілки чаркою.
То він теє од дуків-сребраників приймав,
Сам не випивав,
А все на свої шати проливав:
«Ей, шати мої, шати!
Пийте, гуляйте:
Не мене шанують,
А вас поважають;
Як я вас на собі не мав,
Ніхто мене й гетьманом не почитав».
Тогді-то Фесько Ганжа Андибер,
Гетьман запорозький,
Стиха словами промовляв:
«Ей, козаки,— каже,— діти, друзі, молодці! Прошу я вас, добре дбайте,
Сих дуків-сребраників '
За лоб, паче волів-,
Із-за стола виводжайте,
Перед окнами покладайте,
У три березини потягайте!»
Тогді ж то козаки, діти, друзі, молодці, Добре дбали —
Сих дуків-сребраників за лоб брали,
Із-за стола, паче волів, виводжали,
Перед окнами покладали,
У три березини, потягали,
А ще стиха словами промовляли:
«Ей, дуки,— кажуть,— ви, дуки!
За вами всі луги і луки,—
Нігде нашому брату, козаку-летязі, стати Й коня попасти!»
Тогді-то Фесько Ганжа Андибер,
Гетьман запорозький,
Хоча помер,
Дак слава його козацька не вмре, не поляже! Теперешнього .часу,
Господи, утверди й подержи Люду царського,
Народу християнського На многая літа.
СЕСТРА НА ЧУЖИНІ
В неділю рано-пораненько Не сива зозуля закувала,
Як сестра до брата з чужої сторони поклон посилала, Жалібненько до себе прохала:
«Братику мій рідненький,
Як голубоньку сивенький!
Прибудь ти до мене,
Одвідай мене На чужій стороні,
При нещасливій фортувині!»
Брат тоє зачуває,
Словами промовляє:
«Сестро моя рідненька!
Рад би я до тебе прибувати,
Да не знаю, где тебе шукати:
Не можно мені, сестро, за темними лугами,
За бистрими ріками,
За широкими степами».
сестра тоє зачуває,
До брата словами промовляє,
Дрібними сльозами обливає:
«Братику мій рідненький!
Через луги темнії, високії ясним соколеньком перелини, Через ріки бистрії, тлубокії білим лебеденьком перепливи, Через степи широкії малим-невеликим перепелоньком
перебіжи,
На мій двір, брате, сивим голубоньком прилини, Жалібненько загуди,
Тугу серцю моєму розділи,
Що в нашій, брате, землі християнській людям бог
празгіик дає,
Люди до церкви ідуть, /
Як пчілки гудуть,
Із церкви виступають,
Як рожа процвітають,
Одно до одного приступають, 4
По приятельству на хліб, на сіль до себе зазиває,
Мене, брате, нещасної, мов ніхто родом не знає;
Що як був у нас отець і мати,
Тогді могли нас всі люди родом знати,
Як помер отець і мати,
Не став нас ніхто вже знати,
Не стало ні кума, ні побратима,
Пришибла мене, брате, на чужій стороні злая,
нещасливая година,
Одцуралась сердечна названа родина;
Тілько у мене, брате, сердечного роду,
Що вийду я в божий храм, на святії отці подивлюся, Господу богу помолюся:
Ото у мене, брате, отець і матуся!»
СЕСТРА ТА БРАТ
Ой у святу неділю
То не сива зозуля закувала,
Ні дробная пташка в саду щебетала,— Як сестра до брата З чужої сторони.
У далекії городи Листи писала, 1 ■
Поклон посилала.
Братика рідненького,
Голубонька сивенького,
У гості прохала:
«Братику, рідненький,,
Голубоньку сивенький!
Прибудь до мене,
Одвідай мене,
Бездольную,
Й безродную,
Й безплеменную На чужій чужині При нещасній моїй хуртовині.
Ой, чи я живу, чи я проживаю,
Я на чужій чужині
БіЛьшеє горювання собі принімаю.
Що я на чужій чужині завдовіла,
З мален^ими дітками осиротіла,
1 як-то братику, тяжко та важко Бездольній, безродній,
Безплеменній На чужій вужині Жити-проживати,
То так-то, братику, тяжко та важко,
Не по силі чоловікові,