Із сирої землі Важкий камінь підняти»,
«Сестро моя рідненька,
Голубонько сивенька!
Рад би я до тебе у гості прибувати,
Та не знаю, де тебе шукаїи вже й мати, Ой, що ти живеш за високими лісами, За бистрими ріками,
За великими городами».
«Добре, братику, учини,
Через високії ліси Ясним соколом перелини,
Через биеїрії ріки
Білим лебедоньком перепливи,
Через великії города Сивим голубоньком перелети,
Мов моє серце тугу розважає.
І як-то, братику, тяжко та важко На святий день, на великдень
Альбо на которий празник роковин, молебний, Що люди до церкви йдуть,.
Як бджоли гудуть,
А з церкви йдуть, як мак процвітає,
Пола з полою черкається,
Брат з сестрою не прощається;
Ой плече з плечем торкає,
Один одного з празником поздоровляє^
Плече з плечем торкає,
Один одного на хліб, на сіль, на бенкет зазиває, Я ж стою, пребідна сиротина,
Ой ніхто мене не привітає...
Альбо по отцеві, лібо по матері,
Наче воно мене вже й не знає.
Ти ж і сам, брате, добре знаєш,
Як у нашого отця лібо у матері Було що пити альбо з’їсти —■
І тогді ні світ, ні тьма В хату вступали,
Кумами, сватами,
Рідними братами називали.
Як пришибла худа, нещаслива хуртовина, Одреклася й уся названая родина.
І тогді нема ні кума, ні побратима,
Нікому в хату вступити,
Добрим здоров’ям навістити,
Ні з ким стати,
За здоров’я іспитати.
Тілько піду я до святої церкви,
До божого дому,
Богу помолюся,
На святості подивлюся,
Не раз, не два дрібними сльозами обіллюся —' Ой то ж у мене рідний отець і матуся.
Що вийду я з церкви,
Гляну вгору — високо,
І в землю — глибоко,
І в чужу сторону,
До родини —• вже й далеко».
Дай же, боже, миру царському,
Народу християнському,
Од сьогодні всім на здравія,
На многая літа,
Многая літа.
ПОВЕРНЕННЯ СИНА
В неділю ранньою зорею до божих церков задзвоиено,
Як у новім дворі раніш того говорено,
Як чужий отець, вторий, названий,
чуже дитя кляне-проклинає, Долю його козацьку-молодецьку зневажає,
За хліб, за сіль нарікає, з домівки зганяє!
Його мати стара жалослива була, словами промовляла: «Ой сину мій, удовиченку бездольний, безщасний!
Не велю я тобі зо вторим отцем жити-проживати —
Нех;ай не буде тебе старий отець, названий,
клясти-проклинати.
Долю твою козацьку зневажати,
За хліб, за сіль нарікати, з домівки зганяти;
А велю я тобі в чужу сторону од’їжджати».
То він з своєю матір’ю опрощеніє приймає,
У чужу сторону од’їжджає
Та у чужій стороні живе-проживає,
Нікого перед собою в вічі видом не видає,—
Ні отця, ні матері, ні родини кревної, сердечної.
Тільки має родину кревну, серде_чну — жінку-дружину!
То він словами промовляє:
«Дружино кревна, сердечна!
На чужині, на своїй стороні — мати старая!
Чи мені піти, чи поїхати її одвідати?!»
То жінка зачуває, словами промовляє:
«Ти те знаєш, те й відаєш!»
То скоро став удовиченко на коня сідати,
Скоро став удовиченко з двора з’їжджати,
Під ним коник спіткнеться,—
То удовиченко промовить словами, слізами обіллється:
«Не знаю, чи буду я свою матір живу заставати».
Та скоро став удовиченко четвертої неділеньки До второго, названого, отця прибувати,
Став вторий отець, названий, назустріч його виходжати: «Отже-то, панове-молодці, як же то господь чоловікові
привів,
Що з чужої сторони далекої прибував,
Свою матір старую при смерті заставав!»
Скоро його мати старая на божої постелі вздріла,—
На своє лице християнськеє хрест собі положила:
«Чого ж я бажала, того і діждала! —
Сина свого при смерті в вічі повидала!»
СОН УДОВИЧЕНКА
У неділю святую.снився-приснився вдовиченку Барзо пречуден сон, та ще дуже й предивен.
Скоро він з свого сна розбуджає,
Свого сна козацького не вгадає —
Матері старій словами промовляє:
«Мати моя старенькая! Ти людям вгадуєш,
малим діткам помагаєш,
Вгадай мені, мати, сей сон,
Що видиться: на отцевському дворі, на моєму,
Три гори кам’янії процвітали,—
Перва гора процвітала красним цвітом виновая».
«Желає за тебе мужняя жона на сторону мандрувати,— Не будеш ти з нею ніякого промешканія мати —
Дасть тобі господь діждати різдва Христова,
Альбо найпаче світлого воскресенія,—
То вона буде кватирку одсувати,
По ринку поглядати,—
Чи не йде муж. первий дружини шукати!»
«Друга гора процвітала зеленим цвітом виновая».
«Желає за тебе вдова багата, гордая,