Не велю тобі, сину, її брати —
Не будеш ти з нею щастя й долі мати,—
Дасть тобі господь різдва Христова,
Альбо найпаче пресвітлого воскресенія діждати —
Будуть до неї куми-побратими наїжджати,
Будуть пити та гуляти,
Будеш ти у порога стояти,
Будуть тебе наймитом нарікати,
Будуть тебе ще й на сміх підіймати!»
«Третя гора процвітала білим цвітом кам’яная».
«Желає за тебе сирота безщасна, безродна,
дівчина молодая,—
Велю я тобі, сину, її брати —
Будеш ти з нею щастя й долю мати.
Де муж з жоною живе-проживає,
Там святий Миколай на радость уходжає».
БІДНА ВДОВА І ТРИ СИНИ
Ой у святу неділеньку Та рано-пораненько,
То не сива зозуля кувала,
Не дробна птиця щебетала,
А не в борі сосна зашуміла,
Як та бідна вдова,
А в своєму домові гомоніла.
Ой та ручками-пучками А хліб-сіль роздробляла,
Та все синів годувала,
А й у найми не пускала, -
Чужим людям на поталу не подавала.
Ой чужим людям на поталу не давала,
Та все всевишнього господа-творця прохала: «Ой поможи ж ти мені, господи,
Синів погодувати,
До розума подоводити,
І дома їм построїти,
І їх подружити».
Ой то бідна вдова А скоро їх возростила І грамоти повчила,
До розума подоводила,
Дома їм построїла І їх подружила.
Як стали сини жити-проживатн,
То стали в себе різні маєтки то мати,
То стали молодих княгинь За себе заручати,
То стали бідну вдову А з свого подвір’я ізсилати:
«Ой то іди ж ти, мати, куди-небудь Собі проживати,
Бо будуть до нас Гості-панове наїжджати,
Та будуть пити-гуляти,
А тут тобі спокою то й не буде.
Бо будуть у нас У синіх каптанах,
В китаєвих штанах,
А ти будеш у сірій сімряжині .
Между нами проходжати,
Та будеш наших дітей оскорбляти,
Жінок зневажати,
Як-то нам на тебе своїми очима Хоч тяжко та важко й оскорбляти».
Гей, то бідна й удова А се зачуває,
Словами промовляє,
Сльозами проливає...
Ой що мовить словами,
Обіллється дрібними то й сльозами: «Як-то я вас, сини, годувала,
Як камінь глодала,
А чого тепер собі од вас діждала,
Що йти на чуже подвір’я проживати...» Гей, то в святу неділеньку,
То рано-пораненько,
То не в усі то дзвони дзвонять,
А то сини свою неньку,
Удову стареньку,
А з свого подвір’я то ізгонять.
Що старший за руку веде,
Середульший у плечі випихає,
А найменший ворота одчиняє, її, бідну, клене й проклинає:
«Ой іди ж ти, мати,
Куди-небудь собі проживати,
Бо ти нам не вдобна,
Проти діла не способна.
Отеє ж тобі шлях-дорога Широкая й довга!»
Ой то пішла то бідна вдова,
А плаче — стежечки не бачить, Потикається,
А то ще ж то найменший син Край віконечка Насміхається:
«Гей, то дивіться, хлопці, панове-молодці, Як-то наша мати потикається,
Чи вина напивається,
Чи ума лишається,
Що попід тином хиляється».
Ой середульший син обізвався:
«Ой брати ж то рідненькі,
Голубоньки сивенькі!
Гей, то ж наша мати ні вина не напивала, Ні ума не лишала,
А то вона з розкоші та в щасті Слізьми запивається,
Що попід тином хиляється».
Ой то пішла то бідна вдова,
А плаче — стежечки не бачить, Потикається...
А й ще чужа-чужанина,
Молода челядина,
А з. божого: до му питається:
«Ей, чужа-чужанино,
Молода челяди по!
Та нащо ти мене питаєш?
Возьми ж ти мене На своє подвір’я!
Буду тобі сіни-хату вимітати,
Та буду діток доглядати,
Тобі, молодому челядину,
Порядок то й давати».
Ей, то чужа-чужанина,
Молода челядина,
Ворота одчиняє,
Бідну вдову до себе зазиває:
«Ой іди ж ти, вдово,
До мене проживати,.
Не будеш ти мені Сіней ані хати замітати:
Та й тим ти будеш Діток доглядати,
Мені, молодому челядину,
Порядок то й давати.
Ой то. буду тебе за рідну неньку почитати, Буду тебе до смерті годувати,
Тим ти будеш у мене По свою жизнь проживати»,
То бідна вдова А в чужої-чужанини,
Молодої челядини, проживала Аж тринадцять а три. роки.
На чотирнадцятому році
Та стали хуртовини наступати, '
Та стали вдовиченків побибатиз :
Що перва хуртовина Дома попалила,
А друга хуртовина Скотину поморила,
А третя хуртовина У полі й у домі Та хліб побила,
А нічого в полі й у домі Не й остановила.
Як стали вдовичєньки жити-проживати,
Не стали в себе нічого мати,
То стали двори бур’янами заростати;
Не стали люди поважати,
Не стали гості-панове До їх заїжджати,
До себе зазивати;
Не стали куми-побратими навіщати,